Акторство, баскетбол та судоку
Анджей Северин у дитинстві грав у баскетбол. Зараз він любить дивитися матчі NBA і любить Майкла Джордана. Думаю, це важливо для такого типу актора. Жест на сцені — як закидання м'яча у кошик. Головне точність. Дуже важливим є партнерство — вміння пасувати. Красива гра - це те, що об'єднує спорт і театр. Захоплення грою — також дуже важлива риса для актора. Він зізнається, що колись мало не впав у залежність від судоку. Ця японська забавка із числами справді дуже добре тренує мозок і дає навички для розв'язання складніших головоломок. Наприклад, у світовій драматургії чи у створенні партитури ролі. Математичні розв'язання теж мають бути красивими, як акторська чи спортивна гра. В перекладі з японської мови «су» означає «число», «доку» має безліч різних перекладів, та загалом означає щось одне, одиничне, цілісне. Розв'язок головоломки не вимагає математичних розрахунків, але потребує терпіння і здатності до логічного мислення. Акторство теж цього вимагає.
Анджей Северин:
Не можна дати визначення акторській професії. Гарантією успіху в акторстві є не інтелект. Часто навпаки, інтелект перешкоджає. Ця професія повна суперечностей. Чи не дивом є те, що коли один актор виходить на сцену, публіка замовкає, а появи іншого актора не зауважує?
Актори, як і всі інші люди на землі, часом страждають. Северин говорить, що він настільки занурений у професію, що після кожного травматичного досвіду користався ним для свого акторства. Усі люди мають свій життєвий досвід, але тільки актори спостерігають за собою збоку, ставлять собі питання: що відбувається з моїми руками, коли я страждаю? Як я дихаю? Як реагують мої очі? Часом біль і страждання примушують кричати. Чи всі інші люди думають про таке?
Акторською абеткою Северина є знову ж таки Гамлетівське:
Хай слово погодиться з жестом, а жест зі словом. Особливо ж пильнуй за тим, щоб завжди лишатися в межах природності: все, що поза ними, суперечить цілям театру, а головними з них були й залишаються незмінно – підставляти природі дзеркало, показувати їх справжні лиця ганьбі та честі, а кожній епосі з її субстанцією — зафіксований відбиток.
У 1921 році Лесь Курбас писав про те, що «сучасний український театр — це наслідок антиукраїнського режиму: недодумана думка, недотягнений жест, недонесений тон…» Анджей Северин зосереджений на професії. Це актор вдумливий, його жести точні, а інтонації глибокі та безпомилкові настільки, що він може без жодного гриму й перевдягання грати Джульєтту та Леді Макбет. Я думаю, саме через це він став третім в історії актором «нефранцузом», допущеним у Комеді Франсез. Він дуже уважний до мови, до сценічної мови зокрема. До інших культур та традицій. І ця любов та вимогливість до рідної мови та до себе самого зробила його поліглотом. Він перепрошує нас за те, що не знає української, хвалить нашу польську.
Подорож довжиною у тридцять три роки
У листопаді 1968 року Северин із друзями розповсюджували листівки проти вторгнення військ Варшавського договру до Чехословаччини. Арешт і чотиримісячне ув'язнення. Він не любить про це говорити. Не вважає, що був на чолі протестів. Свій арешт не розцінює як серйозне випробування. Але виразна громадянська позиція та чітка політична оптика — це те, що вирізняє його серед інших акторів і сьогодні.
Оголошення військового стану у Польщі застає його в Парижі. Він був на гастролях, грав у виставі «Вони» за п'єсою Віткаци у режисурі Анджея Вайди. Северин вирішує не вертатися до Польщі. Плакав тоді, але був переконаний, що це не триватиме довше, ніж двадцять років. Ніколи не вважав себе емігрантом. Ніколи не втрачав зв'язку. Завжди знав, що повернеться.
Даніель Ольбрихський любить повторювати, що якби в них із Северином на самому початку у Франції були б авта, то, можливо, вони стали б таксистами. На щастя, авт у них не було. Треба було жити, а значить працювати. Анджей Северин тоді не володів французькою, отже працювати над собою і ролями доводилося більше. Це його не лякало. Він завжди був налаштований на те, що працювати доведеться багато. Він говорить, що походить із простої і радше бідної родини, що не має прадідів аристократів та батьків високопосадовців, які могли б забезпечити йому майбутнє. Його родинний дім — це 27 квадратних метрів у Варшаві.
У своїй 33-річній французькій подорожі він більше здобув, ніж втратив. Були ролі в театрі і кіно. Був Пітер Брук і робота у спектаклі «Магабгарата», що об'їздив цілий світ. Спектакль тривав дев'ять годин. Над ним працювало двадцять п'ять акторів із вісімнадцяти країн світу протягом десяти місяців по дев'ять годин щоденно. Розпочинали о дев'ятій ранку: ритміка, спів, фізичні тренінги, бойові мистецтва. Робота з текстом. Коли актор увечері вертався додому, падав від утоми.
Це був досвід спільного бачення, абсолютного порозуміння, обміну енергією. У процесі роботи було дуже важко. Верхній поверх без ліфту. Зимою вода замерзала в туалеті. Щоб витримати, я старався багато їсти.
Тепер на сніданок у нього мають бути мюслі, йогурт і помаранчевий сік. Він продовжує щодня читати «Le Monde», вболіває за марсельський «Олімпік», розуміється на моді і не терпить балагану в театрі. Життя і робота на заході стали щепленням від слов'янсько-совєтського нехлюйства у професії. Головною втратою від своєї відсутності тоді у Польщі він вважає свій розрив із театральною школою, позбавлення можливості викладати в Польщі. Ми дуже тішилися, що на виставі «Шекспір forever!» у Харкові було багато студентів-театралів. Для них це був також чудовий майстер-клас. Не обов'язково мати викладача Северина, можна просто уважно стежити за ним на сцені або переглядати фільми, у яких він грав.
Виявляється, що з Польщі ближе до Голівуду, ніж із Парижа. Принаймні для Анджея Северина. У 1974 році він зіграв у фільмі Анджея Вайди «Земля обітована», що був номінований на Оскара, але того року кращим іноземним фільмом стала стрічка Куросави. У 2014 році Скорсезе назвав «Землю обітовану» перлиною польського кінематографу, презентуючи фільм на фестивалі «Шедеври польського кіно» у США та Канаді. Анджей Вайда свого Оскара отримав у 2000 році за заслуги перед світовим кінематографом. Режисер не перестає любити та запрошувати Северина у свої проєкти. У 1992 році Северин знявся в оскароносному французькому «Індокитаї» (1993), що також отримав «Золотий глобус» та низку інших престижних нагород.
Саме польські продюсери запропонували Анджея Северина на головну роль у «Списку Шиндлера», що у 1993 році отримав десять Оскарів та дванадцять номінацій, три Золотих Глобуси і шість номінацій, одинадцять нагород BAFTA та 13 номінацій. Кінопроби Северина зі Спілбергом на Юніверсалпікчерс тривали чотири години і Спілберг пообіцяв актору головну роль. Як відомо, пізніше режисер змінив рішення і Северин зіграв Юліана Шернера. Певна образа за незіграну головну роль, яку йому вже пообіцяли, досі звучить у голосі актора. Він вважає, що Спілберг не дотримав слова і це погано. Але на питання, чи відмовиться він від роботи з режисером, якщо така пропозиція надійде, актор сміється. Якби Спілберг не змінив свого рішення і Северин би зіграв головну роль, він напевно б отримав свого Оскара. Натомість тоді йому подзвонив Жак Ласаль, директор Комеді Франсез, і запропонував йому головну роль у «Дон Жуані» Мольєра. Попереду ще безліч головних ролей.
Після 1989 року Анджей Северин усе частіше працює в Польщі, в основному грає в польському телевізійному театрі та в кіно. Коли Ришард Перит став художнім керівником Сцени Опери та Балету Національного Театру в Варшаві (1996-1997), він готував до відкриття Сцени після пожежі другу частину «Дзядів» з музикою Монюшка та запросив Анджея Северина на роль Пілігрима. Северин приїхав із Парижа і перед тим, як виголосити на сцені фрагмент вступу, нахилився і цю сцену поцілував. Так розпочалося його повернення до польського театру.
Звісно, він і зараз буває в Парижі, але говорить, що багети вже не ті.