Плач за жертвами Хіросіми (або 8’37")
Кшиштоф Пендерецький, «Плач за жертвами Хіросіми»
авангарду 1950-х. На партитурі він написав 8’37’’, тому що саме стільки часу мало тривати виконання твору. Але після прослуховування композитор змінив назву на «Плач за жертвами Хіросіми» і вислав листа меру Хіросіми з партитурою та записом твору. У листі Пендерецький написав:
Нехай цей плач виражає мою глибоку віру в те, що жертва Хіросіми ніколи не буде забута чи втрачена, і що Хіросіма стане символом братерства людей доброї волі.
Дехто стверджує, що Пендерецький змінив назву, щоб уникнути нападок за зайвий формалізм і запобігти скандалу.
«Майже дев’ятихвилинний «Плач» починається із кластера всіх інструментів у найвищому регістрі, — пише Ян Топольський описі твору, — після кількох десятків секунд він після паузи поступається місцем алеаторичним фігурам (...) на п’ятій хвилині знову з’являються рідкісні текстури ще більш різких звучань — виразнішим стає постукування по резонатору, гра біля підставки і струнотримача. Нарешті, останні дві хвилини «Плачу» — це знову кластер у повній красі, з грою стишування і наростання звуків, доданим тремоло і змінами регістрів».
Диригенти та виконавці, побачивши партитуру «Плачу», дивилися на композитора як на божевільного і відмовлялися грати твір. Його перші виконання вимагали від Пендерецького тривалих переговорів, пояснення ідеї та тлумачення, як вони мають виконувати нотний запис: заплановані виступи в Римі та Кельні, досить прогресивних музичних центрах, відкладалися. Цікаво, що колектив, який уже раз виконав «Плач», виконував його знову з дедалі більшою пристрастю та відданістю.
Небезпечна партитура
Посилка з оригінальною партитурою «Плачу» була втрачена по дорозі до німецького видавця композитора, і Пендерецькому довелося відтворювати її по пам’яті. Пізніше з’ясувалося, що її затримали митники — вони запідозрили, що в записах були якісь секретні плани щодо створення атомної бомби або принаймні військові таємниці Варшавського договору. Глибокий аналіз служб показав, що це були лише ноти, і посилка нарешті дійшла до одержувача. Найцікавіше в цій історії те, що Пендерецький порівняв обидві партитури — оригінал і відтворену по пам’яті. Вони були ідентичними.
