Щодо ролі Аґати Бузек у «Довбуші», попри всю зовнішню простоту і однозначність, її персонаж є одним з найскладніших у фільмі і заслуговує на увагу через глибину та трагізм. З одного боку, польська ясновельможна пані, вдова польського князя, якій притаманні прагнення влади, статечність та гордовитість, а з іншого – звичайна жінка, що прагне безумовної любові та ніжності, і, зрештою, без допомоги таки не може впоратися з «бунтівниками»-опришками. Роль Яблуновської справді важка не лише в переносному, але й прямому сенсі – кожна сукня княгині важить від семи до десяти кілограмів! Всю епічність і драматичність образу режисер передав у сцені, де княгиня Яблуновська сидить у червоній сукні в позі «Станьчика» з однойменної картини відомого польського художника Яна Матейка. Як цю, скажімо, не найтиповішу для Матейка картину можна назвати ключовим твором для розуміння його творчості, своєрідним вираженням його філософії і світобачення, так само вище згадана сцена акумулює меланхолію і консерватизм образу княгині Яблуновської, і концепцію фільму загалом. Адже ким, як не паяцом, доводиться бути на цьому дивному, безглуздому, кимось вигаданому карнавалі…
А ще «Довбуш» — це кіно, яке цікаво дивитися через надзвичайно круті костюми. Художниці з костюмів Гала Отенко та Марія Керо розповідають, що працювали над образами героїв близько п’яти років, враховуючи сценарій, всі побажання Олеся Саніна, розмовляючи з кожним з акторів та маючи певну творчу свободу. У творців «Довбуша» не було на меті створити точну реконструкцію того історичного періоду. Бо фільм про інше — він про ідеї, що актуальні й сьогодні.
«Більшість з того, що ви бачили на екрані, створено з нуля, – каже Гала Отенко, – всі ці хрести, зґарди, чепраги, які ви бачите на опришках». Загалом було виготовлено понад 1000 костюмів, над створенням яких працювало 117 майстрів з різних куточків України. Так, лиття та карбування робили 6 різних майстерень у Києві та Львові, для оздоблення одягу було використано 57 кілограмів металу. «Також були певні завдання від режисера, – продовжує Гала, – наприклад, корона з пір’я. Олесь Санін дуже хотів весільну корону з пір’я для Марічки, але ж у гуцулів цього не було! Тому ми зробили таку авторську версію». Костюм – це один з найголовніших моментів фільму, адже з допомогою кольорів, фактур, ліній можна розповісти щось, що лишається за кадром, створити своєрідний візуальний космос. Враховуючи це, «Довбуш» –невичерпне джерело натхнення для створення цікавих образів у сучасному світі. У персонажів фільму просто чудові аксесуари, які хотілось би одягнути, на які хочеться дивитись ще і ще. Це і весільний образ Марічки, в якому хочеться роздивлятися кожну деталь, і хрести братів Довбушів, які можна легко вписати в будь-який сучасний образ, і прикраси княгині Яблуновської, що також зачаровують своєю витонченістю.
То ж «Довбуш» – кіно, яке потрібно дивитись. Захоплюватись, обурюватись, дискутувати, але – дивитись. Бо нічого більш масштабного в Україні поки що не створили, бо гуцульська говірка в поєднанні з польською та румунською мовами – це щось неймовірне, бо Карпати нереально красиві, а те, що українці навчились ідеально знімати дронами, тепер знає увесь світ.
