Формально Пілсудський став головнокомандувачем польського війська 11 листопада за рішенням Регентської Ради. Вступивши на посаду, він насамперед вирішив взяти під контроль Варшаву — колишню і, в перспективі, майбутню столицю незалежної Польщі. З цією метою поляки відбили у німців ключові стратегічні пункти — поліційні дільниці і склади зброї. Безумовно, операція була ризикована і могла легко призвести до збройних зіткнень. Щоб уникнути кровопролиття, Пілсудський того ранку звернувся до комітету німецьких солдатів перед Президентським Палаці на вулиці Краківське Передмістя.
Він гарантував їм безпеку і мирну евакуацію. Взамін просив їх передати йому контроль над охоронними об'єктами, скласти зброю і не провокувати поляків. У той же день Центральний Національний Комітет Польської Воєнної Організації POW [польська підпільна організація, що боролася за незалежність Польщі – ред.] видав наказ: «Уникати кривавих зіткнень з німецькими солдатами. Напади на гарнізони виключені. Дайте їм мирно повернутися на батьківщину, після того як вони передадуть зброю і технічні матеріали підрозділам організації».
Mirosław Maciorowski «Kto w Listopadzie Rozbroił Niemców» («Хто роззброїв німців у листопаді»), «Gazeta Wyborcza», 2016
У другій половині дня польські загони почали захоплювати стратегічні об'єкти в місті. Варшав'яни, зрозуміло, зустріли їх з неймовірним піднесенням, навіть прості громадяни допомагали солдатам. Операція пройшла відносно мирно: з обох боків було лише кілька загиблих. До кінця дня більшість ключових точок перейшли до рук поляків, хоча німці й далі утримували Цитадель в дільниці Жолібож. У той же день Німеччина уклала перемир'я з Антантою, завершивши тим самим Першу світову війну.
Звичайні шмаркачі
Те, що поляки здобули контроль над Варшавою у мирний спосіб, значною мірою випливало з цілей, поставлених Пілсудським. Він прагнув уникнути відкритої конфронтації з німецькими формуваннями, яка могла призвести до масових жертв. Мало того, німці звільнили Пілсудського з фортеці Маґдебурґ саме через його авторитет серед поляків і здатність порадити собі з хаосом на польських територіях, що виник внаслідок воєнних поразок держав, які колись поділили Польщу.
Однак для того, аби повною мірою зрозуміти, чому німці так легко здали Варшаву 11 листопада, варто згадати, що відбувалося день перед тим. 10 листопада ранковим поїздом Пілсудський приїхав до польської столиці. Після зустрічі зі Здзіславом Любомирським, членом Регентської Ради, він вирушив на вулицю Монюшка 2 (нині ця адреса не існує), де провів два дні в готелі, влаштованому в одній із квартир, який вели сестри Ванда, Галина і Марія Романувни, пов'язані з Польською Військовою Організацією (POW). Саме тут відбувалися важливі зустрічі, на яких вирішувалися нагальні справи.
Одним із тих, кого прийняв Пілсудський, був молодий військовий Юзеф Єнчковяк. Маршал згадував заворушення, свідком яких він став у Німеччині, коли змучені війною солдати влаштовували бунти і створювали комітети за визволення їх від воєнного обов'язку. Ці події історики називають тепер Листопадовою революцією в Німеччині. Ось чому Пілсудський хотів вислати Єнчковяка із завданням ослабити моральний дух німецьких військ у Варшаві. Єнчковяк у формі німецького солдата разом із помічниками невдовзі відвідав одну з німецьких казарм і звернувся до вояків:
Я стояв на столі і на повний голос почав розповідати про революцію в Німеччині і про те, що чув від Пілсудського (…) Люди почали кричати, спершу лиш деякі, далі щораз більше: «Ми зробимо так само», «Хай живе революція». Я не чув, щоб хтось заперечував (...).
Józef Jęczkowiak «Był Czyn i Chwała! Wspomnienia Harcerza 1913-1918», 2015
Німецькі солдати, що стояли в Варшаві, також були по горло ситі війною і мріяли вернутися додому. Після виступу Єнчковяка вони вибрали власний комітет, який співпрацював з Пілсудським у справі евакуації німецьких військ. Роззброєння почалося 10 листопада, та переважно воно відбувалося наступного дня. Оскільки моральний дух німецьких вояків був уже серйозно підважений, дружина Здзіслава Любомирського залишила такий запис у своєму щоденнику 11 листопада:
Ми вільні! Ми зможемо правити самі! Це справді відбулося, і то так несподівано, що (...) німці приголомшені, вони де-не-де чинять спротив, але дозволяють себе роззброювати не лише військовим, але і звичайним цивільним шмаркачам... Дивні справи діються в нашій столиці!
«Pamiętnik Księżnej Marii Zdzisławowej Lubomirskiej 1914-1918» («Щоденник княжни Марії Здзіславової Любомирської»), 1997