На перешкоді одруженню став батько дівчини. Він був хворою, озлобленою людиною, противником реформи Великого сейму. Обранець доньки здавався йому бешкетником; його ранг був «невизначеним», статки сумнівними. Вірогідно, що на відмову могла вплинути незрозуміла інформація про «роман» Костюшка з Людвікою. На неприязнь Мацєя Журовського вказує в одному з листів до Теклі й Тадеуш: «Дав би Бог, щоб ми жили разом, щоб твій батько видужав; напевно, він би поглянув на мене іншим оком, або не був би довірливим і не був би обдурений іншими».
Таким чином, в 1791 році доля знову намалювала трикутник: наречений, наречена та її батько. Історію меджибізького кохання Костюшка найретельнішим чином дослідили аж в 2018-му, зусиллями заступника директора історико-культурного заповідника «Межибіж» Ігоря Западенка (назва заповідника відрізняється від назви місцевості Меджибіж – прим.ред.). Дослідник так описав образ батька Теклі, Мацєя Журовського: «Генерал-майор, жидачівський хорунжий, голова летичівського межового суду, землевласник Летичівського повіту… Рід Журовських гербу Леліва був старовинним руським родом. 1777-го Мацєй отримав військове звання генерал-майора, пройшов шляхетську легітимізацію в сяноцькому земському суді. Його посада хорунжого була радше символічною, бо «посполите рушення» давно вже не скликалося. Як саркастично зазначає історик Тадеуш Корзон, «це був хорунжий, який ніколи хоругви не носив», а будучи «почесним» генерал-майором ще й комплексував перед Костюшком – справжнім бойовим генералом військ американського і польського». «Як бачимо – резюмує Ігор Западенко – на момент знайомства родини Журовських з Костюшком, родовитий шляхтич був заможним, мав амбіції на зміцнення родинного становища, а тому підозрював Костюшка не в намірах вкрасти наречену, які приписували йому романтично налаштовані біографи, а в банальному полюванні на посаг».
Так, до поширеної версії «офіційної» відмови через різницю у віці додається більш прагматична – маєтність, статки, адже «старий Журовський» добре знав, як вдалий шлюб може посприяти утвердженню статусу поважного землевласника. В часи, коли «нереалізований тесть» Костюшка сам був нареченим, його маєтності складали, образно кажучи, два з половиною села. Пошлюбившись з Барбарою Віслоцькою, здобув ще три; відтак, не ставши магнатом, вивищився у заможності. Такої ж долі він, вочевидь, хотів і для єдиначки Теклі.
Є й третя причина, яку за значимістю – з урахуванням історичного моменту – можемо вважати першочерговою. В середовищі шляхти дедалі більше розуміли невідворотність окупації Польщі Російською імперією. Попри те, що український письменник Юрій Андрухович із захопленням називає поляків «професійними революціонерами» у їхній непохитності щодо відданості державі, величезна кількість шляхти, — від дрібних землевласників і до магнатів (серед них — завбачливий Мацєй Журовський), — після поразки повстання 1794 року присягнули на вірність Катерині ІІ.
Болісно переживаючи неможливість бути з коханою, Тадеуш пише: «Ніколи, ніколи я про тебе не забуду. Занадто сильно ти закарбована в моєму серці, щоб час або відстань могли це змінити. Швидше твоє почуття переміниться виглядом молодших, гречніших і багатших, як сподівається твій батько. Але то я жартую, я знаю твоє серце, що пахне ароматом прихильності. Ти прагнеш тільки щирості серця і ти маєш її в мені; роздивися, однак, мій характер, щоб поміж плітками про мене не виявилося правди, і дозволяю тобі це зробити у будь-який спосіб, аби лише він був відвертий; знаю, що твоя така добра душа посоромилася б вчинити інакше…» . Гіркі розчарування в справах сердечних втілилися в саркастичній польській приказці: Od Ludwiki uciekał do Ameryki, a w Polsce Tekla od niego uciekła.
