Будівлі для меломанів

nospr_pap.jpg, default, День відкритих дверей Національного симфонічного оркестру Польського радіо в Катовицях, фот. Andrzej Grygiel / PAP

#архітектура

#музика

Інвестиції в пов’язані з музикою культурні об’єкти посідають особливе місце в розвитку польської архітектури останніх двох десятиліть. Погляньмо, чим вирізняються нові польські концертні зали.

2004 рік, коли Польща офіційно стала частиною Європейського Союзу, також є важливою датою для польської архітектури. Доступ до європейських фондів став стимулом для численних реалізацій проєктів, зокрема інвестицій у культурні об’єкти. Польські міста та ґміни скористалися можливістю фінансової підтримки для заповнення прогалин у сфері мистецтва: з’явилися проєкти та будови театрів, музеїв, громадських центрів, а також офісів пов’язаних із мистецтвом установ. А ще — концертні зали, яких, безперечно, бракувало. Бо хоч наявних об’єктів було немало, багато зі зведених у ХІХ-ХХ століттях будівель не завжди відповідали сучасним вимогам і не створювали гідних просторових, технічних та акустичних умов.

Звичайно, цікаві, варті уваги та сучасні концертні майданчики з’явилися у Польщі не лише завдяки європейським коштам. Такі споруди зводили й раніше, завдяки чому серед цих будівель можна знайти зразки різноманітних стилів і формальних концепцій, і багато з них є прикладами справді якісної архітектури. Однак, описуючи концертні зали, не можна обмежуватися їх більш чи менш ефектним зовнішнім виглядом. Тут важливу роль відіграють також інтер’єри, а насамперед — акустичні умови. Погляньмо на найвідоміші новозбудовані концертні зали в Польщі — як вони виглядають і які атракції пропонують поціновувачам музики.

Айсберг

Thumbnail — Філармонія ім. Мечислава Карловича у Щецині, фот. Robert Stachnik/Reporter/East News

Ця створена для музики будівля стала найвідомішим польським архітектурним проєктом у світі за останні роки. Звісно, мова йде про будівлю філармонії ім. Мечислава Карловича в Щецині, яка у 2015 році здобула Mies van der Rohe Award, найважливішу архітектурну нагороду в Європі. Проєкт від самого початку був захопливим. Незвична біла будівля, розроблена іспано-італійським архітектурним дуетом Barozzi&Veiga, відібрана у 2007 році на міжнародному конкурсі, не була схожа на споруди, які зводили в Польщі. Хоча її форма є відсилкою до історичних будівель, завдяки молочному фасаду вона нагадує абстрактний об’єкт, скульптуру, а не традиційну споруду. Із настанням темряви ця холодна будівля завдяки підсвічуванню перетворюється на мальовничий ліхтар, що сяє на тлі міста. Хоча спочатку до цієї концепції ставилися з недовірою, незабаром виявилося, що схожа на айсберг споруда чудово доповнює центр Щецина, вписується в навколишню, дуже різноманітну забудову, а також пропонує багато цікавинок для любителів музики і не тільки. У концертному залі з чудовою акустикою, а також у камерному залі та ефектному білому фойє організовують численні культурні заходи, зустрічі, виставки та майстер-класи. Будівництво Щецинської філармонії показало, що добре спроєктований концертний майданчик приваблює також людей, які раніше мало цікавилися музикою. Квитки в Щецинську філармонію розкуповують на багато місяців наперед.

Резонатор

Восени 2015 року Вроцлав отримав сучасний і ефектний концертний зал. Саме тоді на Площі свободи (Plac Wolności), над міським ровом, неподалік старої міської забудови було споруджено компактний корпус Національного музичного форуму (NFM) з коричневим фасадом, пронизаним горизонтальними заскленими смугами. Форма будівлі та спосіб її оформлення коричневими дошками зі шпону, склеєного смолою, за задумом архітекторів мали на меті викликати асоціації з резонатором скрипки; чорно-білий інтер’єр фойє також натхненний музикою — клавіатурою піаніно. Окрім того, елегантний, стриманий коричневий фасад будівлі NFM резонує із цегляною історичною забудовою Старого міста.

Національний музичний форум був спроєктований студією Kurłowicz&Associates, засновник якої, нині покійний Стефан Курилович, написав докторську дисертацію з проєктування концертних залів. Тож не дивно, що він зумів поєднати відповідну форму будівлі з якісними акустичними умовами. Останні архітекторам допомагала розробляти американська компанія Artec Consultants.

Скульптура з бетону та цегли

Миниатюра — Культурно-конгресовий центр Йорданки в Торуні, спроєктований Фернандо Менісом (студія Menis Arquitectos), 2015, фот. Małgorzata Replińska / Menis Arquitectos

Багато зведених за останні десятиліття культурних об’єктів викликали суперечки своїми формами. Не скрізь реципієнти добре сприймали скульптурні, ефектні споруди, які виділялися на тлі сусідніх будівель. Так було, наприклад, у Торуні, коли у 2008 році завершився архітектурний конкурс і було представлено проєкт Культурно-конгресового центру Йорданки. Переможна візія іспанця Фернандо Меніса передбачала створення динамічної композиції зі світлого бетону, доповненого подрібненою цеглою. Цей останній матеріал мав бути відсилкою до готичних пам’яток торуньського Старого міста, сучасною асоціацією з будівельним матеріалом, використаним для спорудження об’єктів зі Списку Світової спадщини ЮНЕСКО в Торуні.

Спочатку сприйнята з недовірою, здана в експлуатацію в 2015 році будівля швидко всоталася в тканину міста і сьогодні є однією з його визначних пам’яток. Культурно-конгресовий центр Йорданки має два зали — на 880 і 300 місць. Кожен із них, завдяки спеціально розробленій звуковій системі, пристосований як для організації концертів симфонічної та оперної музики, так і для розваг, а також конгресів і конференцій.

Музичний фамільок

Польські меломани особливо чекали на появу будівлі Національного симфонічного оркестру Польського радіо (NOSPR) в Катовицях. Десятиліттями один із найвідоміших польських оркестрів не мав ані садиби, ані сучасної зали, де міг би виступати. Ситуація змінилася в 2004 році, коли міська влада вирішила розташувати важливі культурні об’єкти на теренах нечинної шахти KWK Katowice. Спочатку було проведено конкурс на проєкт Сілезького музею, а у 2008 році відбувся ще один конкурс — на концепцію садиби NOSPR. Перемогу здобув Томаш Коньор, автор нового крила Катовицької музичної академії, тобто Центру музичної науки та освіти Symfonia. «Нова садиба NOSPR мала бути музичною і сілезькою, і ми хотіли зробити це видимим вже у вигляді самої будівлі», — пояснив архітектор, надаючи сучасному об’єкту просту форму з фасадами, що відсилають до цегляних сімейних будинків (так званих фамільоків), які дуже характерні для Сілезії. Акустику монументального концертного залу NOSPR спільно розробляли архітектор, Pracownia Akustyczna Kozłowski та спеціалісти відомої японської компанії Nagata Acoustics. Фахівці стверджують, що ця співпраця принесла хороший результат, адже катовицький зал пропонує звукові умови найвищої якості.

Будівля, якої так довго чекали

Мешканці Любліна чекали 40 років, щоб на одній із головних вулиць у центрі виріс заклад культури. Спорудження величезної будівлі, в якій мали розміститися, серед іншого, оперний театр і конференц-центр, почалося в 1974 році. Будівництво розтягнулося на десятиліття, але через величезні витрати, кризу 1980-х, а згодом і політичні перетворення її так і не було завершено. У 1990-х роках південну частину будівлі пристосували під музичний театр, а в 2007 році місцева влада вирішила перетворити недобудовану споруду на новий сучасний культурний об’єкт. Конкурс на проєкт будівлі виграла команда Болеслава Стельмаха. У 2015 році Центр зустрічі культур (CSK) розпочав свою роботу з урочистого та символічного знесення огорожі, яка 40 років відділяла будівельний майданчик від міста. Болеслав Стельмах, відомий своєю любов’ю до мінімалістичних форм, цього разу знову використав у будівництві суворі глиби зі світлого бетону та молочного скла. Прохолодна, сіра будівля віддалена від вулиці — перед нею простягається площа. Дах споруди виглядає трохи інакше: тут архітектор запроєктував зелений сад із квітами та... міську пасіку. З настанням темряви сірий фасад CSK перетворюється на величезний екран, на якому можна відображати різні види проекцій.

Всередині CSK можна побачити збережені релікти незавершеного будівництва — грубі, цегляні стіни та елементи старої забудови. Будівлю, високо оцінену з естетичної точки зору, іноді критикують за ненайкращі акустичні умови, а також за інтуїтивно не дуже зрозумілу систему комунікації — іншими словами, всередині Центру зустрічі культур легко заблукати.

Концерт у човні

Ідея побудови багатофункціонального культурного центру із сучасним концертним залом у Вейгерово народилася в 2006 році, а в 2010 році розпочато спорудження будівлі, проєкт якої повстав в опольській студії APP Arch-Studio. Кашубська філармонія — Вейгеровський культурний центр розпочав свою діяльність у травні 2013 року. Будівля складається з двох блоків. Засклена частина включає головний концертний зал на 374 місця, виставкову площу, конференц-зал, студію звукозапису та кав’ярню. У викладеному червоним пісковиком крилі знаходяться, серед іншого, гардеробні, репетиційні зали для оркестру, хору, театру і балету, а також численні художні, фото- та кіностудії та невеликий кінозал.

Принадою будівлі та елементом, який має поєднати її із традицією регіону, є корпус човна, що становить склепіння фойє. Ніс цього човна пробиває скляний дах, створюючи у відвідувачів враження, ніби вони перебувають під поверхнею води, а на палубі влаштовано оглядовий майданчик.

Будівля з колонадою

Будівельні матеріали, використані під час спорудження Ґожовської філармонії — скло і камінь. Проєкт приміщення, яке може вмістити майже 600 глядачів у головному концертному залі, розробила команда під керівництвом Даніеля Фронца. Будівля, введена в експлуатацію в 2011 році, є сучасною інтерпретацією дуже традиційних форм: на фасаді домінує скляна «вежа», оточена напівкруглою кам’яною колонадою. Як наголошують творці проєкту, на момент будівництва Ґожовська філармонія була першим у Польщі концертним залом зі «змінним звуковим сценарієм». Це означає, що завдяки рухомим сценічним прожекторам або акустичній завісі можна змінювати акустику залу таким чином, що ці елементи або поглинають, або відбивають звук.

Скляна кам’яниця

Садиба Лодзінської філармонії ім. Артура Рубінштейна є одним із перших об’єктів такого типу, побудованих у Польщі після політичної трансформації. Віддана в експлуатацію в 2004 році, вона була спроєктована за чотири роки до того краківським архітектором Ромуальдом Льоґлером. Об’єкт було вписано у щільну забудову центру Лодзі у незвичний спосіб: фасад філармонії доповнює фасади вулиці Нарутовича, оригінально «вдаючи» кам’яницю, яка колись тут стояла. Її форму, пов’язану з течією постмодернізму, архітектор відтворив у скляному фасаді — його планування та деталі були нанесені на скло за допомогою трафаретного друку. У самій будівлі розміщено два концертних зали, один на 658 місць, а інший на 100 місць.

Барвиста висока культура

Ромуальд Льоґлер також відповідає за дизайн ще одного важливого концертного залу — Краківської опери. Якщо у Лодзі архітектор вписав будівлю у фасад вулиці, то у Кракові він звернувся до значно виразніших форм. Оперний театр — це окремий об’єкт, що складається з кількох з’єднаних між собою блоків різної форми та кольору. Їхні спрощені форми дехто вважає невідповідними для такого важливого культурного закладу — будівлю часом порівнюють із вокзалами чи офісними спорудами. Така форма була задумкою архітектора: він вважає, що сучасна культура має в собі щось від супермаркету, звідси ідея блоків, позбавлених історичного підтексту, або стилю, який традиційно асоціюється з «високою культурою». Насичено-червоний головний корпус, синьо-зелений адміністративний блок і зелений склепінчастий вхідний павільйон є свідомим жартом над нашою прихильністю до декоративних, історицистичних будівель оперних театрів і філармоній. Споруду Краківської опери Ромуальд Льоґлер спроєктував у 2003-2004 роках; об’єкт було введено в експлуатацію в 2008 році. Варто зазначити, що, як і у випадку з NOSPR, Краківська опера довго чекала на власну садибу, роками поділяючи сцену з театром ім. Словацького.

У зеленому пагорбі

Gmach główny Europejskiego Centrum Sztuki, nowej siedziby Filharmonii i Opery Podlaskiej - widok z zewnątrz, fot. Wojciech Oksztol / Opera i Filharmonia Podlaska — Головна будівля Європейського центру мистецтв, нової садиби Підляської філармонії та опери — вигляд ззовні, фот. Wojciech Oksztol / Opera i Filharmonia Podlaska

Будівлю Підляської опери та філармонії — Центру європейського мистецтва в Білостоці також було зведено в стилі постмодернізму. Це твір найвидатнішого архітектора цієї течії в Польщі, Марека Будзинського, витриманий у типовому для нього стилі, відомому з варшавських будівель Верховного суду чи бібліотеки Варшавського університету. Архітектурний конкурс на проєкт Підляської опери завершився у квітні 2005 року; перший концерт тут відбувся у вересні 2012 року. Споруду було зведено в парку, на пагорбі Марії Магдалини. Це зелене середовище надихнуло архітектора, який вже віддавна проєктує так, щоби зробити рослини невід’ємною частиною архітектурних споруд. Тому частину будівлі було сховано в схилі пагорба, а багато фасадів було вкрито плетистою рослинністю. Марек Будзинський часто поєднує архітектурні форми із зеленню; не менш охоче він переносить відомі з історичних стилів мотиви у сучасні форми. Тому фасад Підляської опери та філармонії може нагадувати старовинну колонаду, увінчану скляним «тимпаном», схожим на величезну парасольку. Будівля, зведена зі скла, бетону та сталі, доповнена деталями та витворами мистецтва. У фойє склепіння підтримують колони з незвичними скляними капітелями, на даху розміщено скульптуру Терези Мурак, картину на завісі написав Рафал Ольбінський, а скульптури в залі створив Домінік Вдовський. У закладі в Білостоці є два концертних зали (головний має змінне планування, вміщує від 820 до навіть 1100 глядачів), а також амфітеатральну літню сцену.

Мова Ukrainian