«Зірки» Яна Кідави-Блонського (2016)
Кадр із фільму «Зірки» режисера Кідави Блонського, 2017. На фото: Матеуш Костюкевич, фот. Robert Jaworski/Kino Świat
У фільмі, який вийшов на екрани у 2017 році, Ян Кідава-Блонський запрошує глядачів у світ футбольних легенд, де є місце і поту, і сльозам, і пагубній пристрасті, і великим перемогам, і болісним поразкам. На розповідь цієї історії режисера надихнуло життя Яна Банася, футболіста національної збірної, який мав польсько-німецьке походження.
Фільм рекламували як спортивну відповідь на «Богів» Палковського, хоч він насправді був не таким вдалим, як біографія Збігнєва Реліги. Спортивна драма потопає тут в мелодраматичному соусі, а пов’язані з ідентичністю головного героя дилеми звучать не так потужно. Попри те «Зірки» показують, наскільки великий потенціал ховається в кіноісторіях про спорт. Історіях, яких в польському кінематографі не було аж так багато, але які вже невдовзі частіше з’являтимуться на польських екранах.
«Подвійний Ironman» Лукаша Палковського (2017)
Лукаш Палковський на знімальному майданчику фільму "Подвійний Ironman", фот. рекламні матеріали
Досить згадати хоча б про фільм Лукаша Палковського «Подвійний Ironman», присвячений Єжи Ґурському, рекордсменові чемпіонатів світу з триатлону, який подолав знамениту дистанцію «Гонка смерті».
У Польщі про нього майже не знають, але фільм Палковського, безсумнівно, це змінив. «Подвійний Ironman» – це історія про те, як людина змогла піднятися з самого дна на вершину. Дія картини починається 1983 року у вроцлавському реабілітаційному центрі «Монар», де головний герой лікувався від наркотичної залежності. Через кілька років він з героїнового наркомана перетворюється у професійного спортсмена й одну залежність змінює на іншу – спорт. Невдовзі після цього він стане світовим рекордсменом і переможе у неймовірно важкій гонці «Double Ironman».
Головні ролі у фільмі Палковського зіграли Якуб Ґєршала, Януш Ґайоса, Маґдалена Цєлецька, Аркадіуш Якубік, Томаш Кот і Адам Воронович. Прем'єра фільму відбулася у травні 2017 року.
«Спідвей» Дороти Кендзежавської (2017)
Фото зі знімального майданчика фільму Дороти Кедзєжавської "Спідвей". На фото: Кароліна Ґолембьовська, Яґода Порембська, Жанета Лабудзька та режисерка Дорота Кендзєжавська, 2017, Вроцлав, фот. Leszek Kotarba / East News
У 2020 році відбулась прем’єра ще однієї спортивної кінодрами – «Спідвей» («Żużel») режисерки Дороти Кендзежавської. Це історія про молодого хлопця, який пробує свої сили в мотоспорті, щоб досягти так бажаного успіху.
Підзаголовок нашого фільму – «Хроніка перемог і поразок», і я думаю, що це стосується життя кожного з нас, – наголосила Кендзежавська в інтерв’ю Польському радіо. – Кожного дня на нашому треку все може трапитися, це просто зачаровує.
«Спідвей» – один із найбільш незвичних польських фільмів про спорт. В основному завдяки режисерці, яка до того не бралася за такі теми. Кендзежавська, одна з найчутливіших авторок польського кінематографа, і тут знайшла спосіб розказати про те, що є лейтмотивом її робіт – болісний перехід від дитинства до дорослого життя.
«Боксер» Юліана Дзєдзіни (1966)
Кадр із фільму «Боксер», режисер Юліан Дзєдзіна, 1966. На фото: Даніель Ольбрихський, фот. Janusz Zachwajewski/Studio Filmowe Kadr/Filmoteka Narodowa/www.fototeka.fn.org.pl
У фільмах «Зірки» і «Подвійний Ironman» Ян Кідава-Блонський і Лукаш Палковський розповідають історії, пов’язані з долями реальних польських спортсменів. Таким чином, вони відсилають глядача до польської традиції кіно на спортивні теми, основою для яких, зазвичай, були біографії реальних персонажів, відомих у світі спорту.
Це не завжди були зірки. Взяти хоча б фільм «Боксер» Юліана Дзєдзіни про життя талановитого боксера Толека (Даніель Ольбрихський), який конфліктує із законом, а потім потрапляє за тюремні ґрати. Коли він виходить із в’язниці, то повертається на ринг, щоб разом із досвідченим тренером підготуватися до Олімпійських ігор.
Ця історія справді заснована на реальних подіях, але прототипом головного героя не була якась зірка боксу. «Боксер» – це радше не біографія, а історія про те, як людина змогла піднятися після життєвого краху. Якщо в ній і звучить правда, то насамперед завдяки прекрасній грі Даніеля Ольбрихського, а також участі у фільмі двох легенд спорту – боксера Лєшека Дроґоша, який з’явився на екрані, та Богдана Томашевського, відомого коментатора, який був співавтором сценарію.
«Арія для атлета» Філіпа Байона (1979)
Кадр із фільму «Арія для атлета», режисер Філіп Байон, 1979. На фото: Кшиштоф Майхжак, фот. Studio Filmowe Kadr/Filmoteka Narodowa/www.fototeka.fn.org.pl
На біографії реального атлета заснована й історія, яку розказує Філіп Байон у одній зі своїх найважливіших картин, – «Арія для атлета». Головний герой фільму – хлопець із галицького села, який завдяки своїй надзвичайній силі стає зіркою греко-римської боротьби та кумиром циркової публіки.
Цей фільм почався зі статті в одній із польських газет, де було описано історію футбольної команди, що складалася з польських безхатьків, які вирішили взяти участь у чемпіонаті світу з футболу для безхатченків.
Кася Адамик присвятила їм гарний, зворушливий фільм. Вона розповіла у ньому про групу маргіналів, які завдяки випадковій зустрічі знову знаходять сенс життя. У «Стадіоні безхатьків» спорт стає шляхом до спокути та можливістю знову відчути себе частиною спільноти.
Завдяки прекрасній акторській грі Марціна Дороцінського, Ерика Любоса та Мацєя Новака «Стадіон...» став одним із найкращих спортивних фільмів останнього десятиріччя.
Документальні фільми Богдана Дзіворського
Кадр із фільму «Лижні сцени з Францом Кламмером», режисери: Богдан Дзіворський, Ґеральд Карґл, Збіґнєв Рибчиський, 1980, фот. рекламні матеріали
У всьому польському кінематографі немає більшого фахівця зі спортивних історій. Богдан Дзіворський – кінематографіст-інституція. Документаліст, оператор, викладач. У 1970-х роках саме він зробив революцію в спортивній документалістиці. Не тільки польській, а й у світовій.
У фільмі «Хокей» (1976) Дзіворський встановлює камеру прямо на ігровому майданчику, щоб крупним планом показати спортивну битву, сповнену жорстокості, хрускоту кісток і навіть крові. У картині «Фехтувальник» (1980) він показує цей спорт як танець в ритмі вальсу Штрауса, а «Лижні сцени з Францом Кламмером» (1980) – це один із найбільш ефектних документальних жартів в історії польського документального кіно. В одинадцятихвилинному «Класичному двобої» (1978) він за допомогою камери написав «малий трактат про фізичні можливості людини».
Усі ці фільми, а також «Арена життя» (1979) та шедевральні «Кілька оповідань про людину» (1983) про спортсмена-інваліда Єжи Орловського, були кілька років тому видані як серія із десяти компакт-дисків. До них варто час від часу повертатися, бо фільми Дзіворського показують, що спорт може бути настільки ж видовищним, наскільки й поетичним.
