Велика творча спадщина Антона Попеля свідчить насамперед про його видатний хист монументаліста. Він вирізьбив у Львові чимало скульптур, майстерно композиційно і технологічно пов’язаних з будинками. Більшість з цих скульптур відливалась у цементі, змішаному з гідравлічним вапном, а також виконувалась у пісковику та «штучному камені», подекуди – у мармурі. Зі стилістичного боку в цих алегоричних скульптурах часом переважало віденське необароко, що проявлялось в енергійному моделюванні й динамічному русі фігур. З такого типу скульптур ще сьогодні можна оглядати атланта і каріатиду на фасаді бібліотеки Львівського університету на вул. Драгоманова, 5 (1901-1903) або алегоричні фігури над входом та ліпнину стін головного залу колишнього Крайового банку на вул. Костюшка, 11 (1903, нині Університет фізичної культури).
Вплив французької пластики – Жана-Батиста Карпо і Луї-Ернеста Барріа, творів віденського необароко, особливо фонтанів Рудольфа Вейра та Едмунда фон Гельмера найвиразніше проявився в скульптурах на фасаді львівського готелю «Жорж» – барельєфі «Св. Юрій змієборець» на аттику і чотирьох статуях, що символізують континенти (1900). Перші боцетті (мініатюрні моделі скульптур – прим.ред.) зробив Марконі незадовго до своєї смерті в 1899 році. Попель у 1900-му, перед відливами у цементі, вніс у моделі тестя свої композиційні та стилістичні зміни, значно підсиливши елементи необарокової динаміки й натуралізму в трактуванні тіл. У підсумку статуї чотирьох оголених жінок стали головними декоративними акцентами будинку, що своєю експресією приглушують спокійні неоренесансні членування фасадів авторства віденських зодчих Фердинанда Фельнера і Германа Гельмера. Оцінюючи цей готель відразу після його відкриття, відомий львівський архітектор і теоретик мистецтва Казимир Мокловський писав:
Чотири жінки, представниці різних рас, досконалі у своїй наготі і розкішних формах, […] – це єдина гарна річ на фасадах, яким бракує стилістичної цілісності.
Монументально-декоративній пластиці Попеля переважно були властиві не дисонанси, а гармонія, стилістична згода з архітектурою. Враховуючи погляди і смаки будівничих, скульптор майстерно поєднував свої оздоби з формами споруд. Так, своєю поважністю і спокоєм добре були пристосовані до львівських неоренесансних споруд вирізьблені у пісковику алегоричні статуї Попеля «Живопис» і «Скульптура» на фасаді Палацу мистецтв Загальної крайової виставки 1894 року, фігури левів і мармурова «Справедливість» в інтер’єрі Палацу юстиції (Крайового суду) на вулиці Стефана Баторія, тепер князя Романа, 1-3 (1893-1897, архітектор Францішек Сковрон).
До кращих неоренесансних скульптур Попеля належать оздоби Міського театру (тепер Львівського театру опери і балету), зроблені у 1898-1899 рр. – статуя похмурої «Трагедії» з кинджалом у руці в ніші головного фасаду, постаті муз Кліо та Евтерпи, тимпан фронтону. Величезна композиція у тимпані має 20 метрів у довжину та понад 4 метри у висоту (в центрі). Вона зображує алегорії «Радощі та страждання життя». Фігури триметрової висоти, зроблені з гідравлічного вапна з домішками цементу і прикріплені до стіни металевими анкерами. Тимпан добре співвідноситься з архітектурними частинами будинку авторства Зиґмунта Ґорґолевського.
Статуя «Трагедії» на будинку Міського театру (тепер Львівського театру опери і балету), 1898-1899 рр., фот. Юрій Бірюльов
Натомість неоренесансні статуї Попеля, встановлені у 1903 році в нішах фасаду залізничного вокзалу – «Промисловість» і «Торгівля» – дисонують із сецесійною орнаментикою порталу і дещо програють у змаганні з верхніми горельєфами Петра Війтовича. У тодішній львівській пресі скульптури вокзалу оцінювались без ентузіазму – як твори пізнього класицизму.
У 1900 році Попель взяв на себе художнє керівництво новою львівською фабрикою будівельних матеріалів Івана Левинського на вулиці Янівській (нині Шевченка), 146, що стала продукувати багато архітектурних оздоб з т. зв. штучного каменю. Це був фабричний пісковик, що вироблявся з піску, гіпсу і невеликої кількості вапна (10 відсотків).
У цьому матеріалі однією з перших у Львові в 1901-1902 рр. була оздоблена власна неоготична кам’яниця архітектора Іполіта Слівінського на вулиці Кадетській (тепер Героїв Майдану), 6. Над входом, вікнами другого поверху і на балконах Попель розташував фігурні прикраси: сиґізмундівських орлів (інспірованих вавельською катедрою), гротескні маскарони, голови тварин і людей в дусі «сарматизму» XVI-XVII століть та патріотичних настроїв. Казимир Мокловський так оцінював декор цього будинку:
Назовні бачимо справжню середньовічну фантасмагорію. Тварини і люди, світ містичний, але живий і реальний говорить своєю мовою зі стін і балконів. Голови у конфедератках, маски і потвори визирають з кутів…
У 1895-1906 роках Попель часто співпрацював з Іваном Левинським, в архітектурному бюро якого замовив і креслення власної вілли. В 1904-му він спільно з Левинським завершив перебудову фасаду будинку Ставропігійського інституту на вулиці Бляхарській (нині Івана Федорова), 11 і вирізьбив кам’яний герб Ставропігії над входом.
