Який переклад вам давався особливо складно?
При перекладі важливо розуміти, з яким типом тексту маєш справу. Чи це класичний текст ХІХ століття чи ще якийсь.
Яцек Дукай "Лід", Wydawnictwo Literackie, Краків 2007
Мені було складно перекладати, хоча це і радісна складність, роман Яцека Дукая «Lód», тобто «Крига». На означення цього фізичного стану води є кілька термінів. У деяких ситуаціях навіть кільканадцять, коли йдеться про якісь незвичайні стани, як от подрібнений лід – шуга. В тексті Дукая такий сюжет, що після падіння Тунгуського метеорита на Землі утворюються певні фізико-хімічні обставини, що змінюють хід історичного процесу. Грубо кажучи, все заморожується, в тому числі мова й лексика. Автор використовує для написання тексту в ХХІ столітті, польські граматику, правопис і слівництво початку ХХ століття.
Я аж так далеко не пішов, щоб писати Кулішівкою і використовувати правопис газети «Рада», але певні елементи мав використати. І зіткнувся з великою проблемою, тому що польська література має масу літературних зразків і словників, які зафіксували стан мови на початок ХХ століття. А потім і її розвиток впродовж 20-30, 50-60 років, аж до нині. Натомість в українській мові маємо працю Грінченка і далі дуже бідно з аналогічними словниками. Фізико-хімічну термінологію для перекладу я брав з української загальної енциклопедії, яка вийшла в 20-30 роках у Коломиї і була укладена за участі східно-українських учених іммігрантів. Вони, виїхавши на Галичину, законсервували своє слівництво. Але для того, щоб сучасний читач усе добре розумів, ми, зважаючи на трагічну історію України й української мови, коли сталінські сатрапи заборонили тисячі слів і вони були виведені з ужитку, а тепер божевільні їх вважають галицизмами, змушені були додати до і так великого двотомника ще кількасот сторінок словників. Так український переклад Дукая розрісся до 1600 сторінок. З яких 1400 встановили сам текст, а решту – примітки й словники. Та це був такий специфічний випадок.
Нещодавно я перекладав книжку польського письменника з Львівщини, який творив на початку ХХ століття. У цьому перекладі я пішов звичним для себе шляхом: коли читав текст польською, то думав, який український письменник так би писав. І вирішив, що по структурі речень це був би Василь Стефаник, а по слівництву Михайло Яцків. І так перекладав, орієнтуючись на цих письменників.
Дуже важке для перекладу слово з польської мови – це «kresy». Тут треба розуміти всі контексти: чи йдеться про текст націоналістичного спрямування і тоді треба в українській мові брати це слово в лапки; чи йдеться просто про околицю Речі Посполитої, яку боронили лицарі, і тоді це буде околиця, пограниччя, фронтир.
Скільки часу перекладали «Кригу» Яцека Дукая?
Чотири роки. Але у мене така проблема, притаманна більшості українських перекладачів, – спочатку переклад тексту, а потім пошук видавця. У цьому випадку Олег Фешовець (директор видавництва «Астролябія», - прим. авт.) хотів видати «Кригу» і тому замовив мені її переклад. Та я не міг сподіватися на аванс, тому водночас перекладав якісь інші тексти, щоб мати на що жити. Крім того, я перекладаю повільно.
Який корпус польської літератури ще треба перекласти українською?
99%. Каталог того, що вже перекладено – дуже вибірковий, сильно випадковий і страшенно неповний. Переклади з польської мови, зроблені в Україні, поміщаються на двох великих книжкових полицях. Від того дуже сумно. Бо це одна десята книжкових полиць у звичайній польській районній бібліотеці, де стоять книжки лише сучасних українських авторів. А в Україні така кількість – це всі разом, і сучасні, і класика.
Я недавно відкрив для себе Марека Гласка. Чи може він бути добрим прикладом польського автора, якого різко бракує в Україні? Може це суб’єктивне твердження, але мені здається, що він дуже нечитаний в нас.
Так, він абсолютно невідомий в Україні. Так само, як Леопольд Тирманд. Дуже рекомендую його «Злого» і «Щоденник». Так само, як і Тадеуш Доленга-Мостович, який дуже актуальний зі своїм Никодимом Дизмою, але в нас невідомий. Я мрію про те, що корпус польської літератури просто витіснить в Україні оцей штучно накинутий корпус російськомовної літератури, яку чомусь вважають шедеврами. Та «Пригоди Бендера» в підмітки не годяться Никодимі Дизмі й іншим книжкам Мостовича. У поляків є маса детективів, веселих кумедних історій, класики, філософської літератури, фентезі, які би варто було перекласти. У нас ледь не все населення вважає, що пригоди Томека Вільмовського в оригіналі були написані російською, бо всі з дитинства знають цей твір тією мовою.
Російські переклади, до слова, часто абсолютно безтолкові. Їхні перекладачі, якщо не розуміють, про що йдеться, або не знаходять аналогії в російській мові, то просто викидають це цілими реченнями чи абзацами. В «Королі Матіуші» так викинули главу, в якій йшлося про Бога і якісь метафізичні міркування. Щоб не заморочуватися, це просто вирізали з тексту. Всі ці книжки в українських перекладах зазвучать по-новому, зовсім по-інакшому. Покоління, яке звикло до російських перекладів польської літератури, не зможуть цього читати. Люди відкладають мій переклад Томека Вільмовського, бо це барокова мова, а російський переклад – речення по три слова, аби було зрозуміло кожному дурневі. Я дуже сподіваюся на молодші покоління, які будуть читати ці книжки і розумітимуть їх. І що це буде зближувати центрально-європейський простір, налагоджувати в ньому мости взаєморозуміння.
