Одним із найвиразніших жестів першої виставки Alma Mater Prolog став перформанс «Ми спимо». Наступного дня після відкриття художниці принесли до галереї каремати, ковдри та подушки, розклали їх на підлозі й на кілька годин просто лягли відпочивати. До них могли приєднатися відвідувачі – поговорити або просто полежати поруч. Назва відсилала до мистецької акції «Ми не спимо»1969 року, здійсненої під час виставки та симпозіуму пластики «Złote Grono». Цього разу ситуація змінилася: замість говорити про неможливість зупинитися, художниці отримали можливість нічого не робити.
«Протягом кількох годин нам не потрібно було нічого робити. Ми просто спали й відпочивали. І це, мабуть, було найкраще», – згадує Марта Чиж.
Для кураторки перформанс говорив не лише про виснаження жінок, а й про ширше питання – якою є інституція, в якій вони працюють. Вона хотіла, щоб виставка поставила питання про сучасний університет як інституцію, що забезпечує розвиток знань, і про те, хто насправді створює та підтримує її щоденне функціонування.
Це питання пов’язане і з тим, як змінювалася присутність жінок в академії. Жінки отримали доступ до мистецької освіти, професії художниці та викладання, однак самі правила роботи інституцій не завжди змінювалися разом із цим доступом. Чиж звертає увагу на те, що навіть сьогодні в деяких академіях отримати власну майстерню може бути складно, а академічне середовище залишається значною мірою патріархальним.
Ціна цієї присутності визначається не лише великими рішеннями – відмовою від виставки, резиденції чи професійної поїздки. Іноді вона проявляється у значно простіших організаційних речах. Чиж наводить приклад академічних і шкільних канікул: коли в академії канікули, діти ходять до школи. Коли канікули починаються у дітей, їхні матері повинні працювати. На практиці це означає, що навіть звичайну сімейну відпустку стає складно організувати.
За словами Чиж, виставка не дає готової відповіді на питання, як змінити цю систему. Конкретні рішення можуть з’явитися у звіті та під час супровідних дискусій. Але приклад із канікулами показує, що іноді зміни можуть стосуватися дуже простих речей. Цього року, наприклад, академічні канікули вперше за багато років збіглися зі шкільними. Для тих, хто намагається поєднати викладання, художню практику та материнство, така організаційна деталь може означати значно більше, ніж здається на перший погляд.