Не дивно, що вона оселилася просто в Біловезькому національному парку, де в її домі замешкали лісові тварини. Був серед них улюблений ворон, дика свиня Жабка, яку Симона врятувала й виховала, а також рись, що поводилася як кицька. Люди боялися Симони Коссак, та вона не особливо потребувала їхнього товариства.
Никифор – дивак із фарбочками
У Польщі про Никифора знову заговорили, коли геніальна Кристина Фельдман зіграла роль художника-дивака у фільмі Кшиштофа Краузе «Мій Никифор». Він був лемком за походженням, зростав у винятковій бідності й потерпав від тілесних недосконалостей, через це життя в суспільстві було для нього нестерпним. Художник був і об’єктом кпин, і цікавинкою з відомої туристичної місцевості Криниця. Туристам він запам’ятовувався як кульгавий, недорікуватий і напівграмотний самоук, що підписувався гачкуватими літерами, повернутими не в той бік. Свою любов він знайшов на аркушах паперу і в коробках із засохлою аквареллю. Видатний представник польського примітивізму, єдиний такий із Польщі, праці якого представлені у паризькому Луврі. Він любив краєвиди Криниці і намагався увічнити її красу на картинах.
Константи Ільдефонс і Наталія Ґалчинські – поет і муза
Ще до того, як Константи Ільдефонс Ґалчинський написав «Пісню про солдатів Вестерплятте», яку знають усі випускники польських шкіл, він закохався. Об’єкт своїх почуттів кохав щиро, вірно й незмінно. Вона стала його дружиною і він називав її Срібною Наталею.
У своєму коханні до Срібної Наталії він освідчувався щедро й часто, як у вірші «Люблю тебе стільки літ»:
Люблю тебе стільки літ,
по черзі журюсь і співаю,
можливо, вже вісім літ,
а може, всі дев’ять – не знаю.
Сплелось, потьмяніло – де ти, а де я,
не знаю, лише розумію,
що ти моя буря, поразка, імла,
а я – твої кучері й вії.
Переклад: Наталія Бельченко
Вони познайомились певного травневого недільного ранку 1929 року у відомій в кав'ярні «Зємянська». Познайомив їх поет Люціан Шенвальд. Константи попросив Наталію встати, щоб ліпше її роздивитися. При цьому несміливо пояснював: «Бо ви маєте таке маленьке обличчя і такі великі очі. А білки блакитні, як з емалі».
Після цього він протягом тижня сидів у цій кав’ярні в очікуванні на те, що дівчина з’явиться знову. Вона не прийшла. Ґалчинський добув адресу Наталії у Шенвальда, відвідав свою обранку і вже ніколи її не полишав. Кохання Ґалчинських переживало бурі й розставання через драматичні події, що відбувалися у тогочасній Європі. Коли Ґалчинський перебував у німецькому полоні, його колега написав пісню з рефреном: «О Наталю, о Наталю, тебе нестямно кохає наш батальйон». Це кохання було не з казки, а з поезії.
Ванда Руткєвич – любов на вершині світу
Ванда Руткєвич народилася 1943 року, а на восьмитисячники почала сходити двома десятиліттями пізніше. Вона цілковито присвятила себе горам, була третьою жінкою світу й першою європейкою, яка ступила на вершину Евересту. Першою здобула вершину К2.
Ванду називали шибайголовою, божевільною. Вона боролася за альпіністську незалежність жінок, відкидаючи панування чоловіків у гімалаїзмі.