10 слів про сучасний танець

zacheta_centrum_w_ruchu_chlewinska-39.jpg, default, Іза Хлєвінська, перформанс, 2018, фот. Weronika Wysocka/Zachęta – Національна галерея мистецтва Захента, 10 слів про сучасний танець

#мультимедіа

Нелегко кількома словами охопити такі явища, як сучасний танець і нова хореографія. Втім, можна виокремити їхні спільні риси й спробувати окреслити цілісний портрет середовища сучасних польських хореографів і хореографок.

Сучасний танець – один із напрямів польського мистецтва, який нині розвивається найдинамічніше. Він уміло вислизає з-під усталених конвенцій, балансуючи на межі різних сфер: театру, танцю, перформансу й візуального мистецтва. Його глядацька аудиторія лише починає формуватися, виходячи за межі «бульбашки» фахівців і вузького кола друзів. Так само й мова, якою говорять про сучасний танець, ще тільки формується. У цьому випадку важко вживати слово «видовище» з його польськими конотаціями, адже вистави нового танцю здебільшого свідомо позбавлені видовищності – вони мінімалістичні й стримані. Це своєрідна противага надвиробництву образів і смислів. Вони дозволяють зупинитися або зануритися в сучасну міську медитацію. Усе частіше такі вистави виходять за межі сцени й театральних залів, освоюючи простори музеїв і художніх галерей.

Це не балет…

А що, як спробувати вмістити суть нових танцювально-хореографічних практик у десяти тезах? Хоча це середовище й не є однорідним, заради окреслення його характеру можна – слідом за Анною Круліцою – назвати його «поколінням соло» (у 2013 році краківське видавництво Cricoteka видало збірку інтерв’ю танцювальної критикині Анни Круліци з сучасними хореографами та хореографками під назвою «Pokolenie Solo»); можна також шукати інші межі, що виходять за рамки поколінь.

Picture display

standardowy (864px desktop)

Ола Мацєєвська, «BOMBYX MORI», фот. Martin Argyroglo

Picture image

ola-maciejewsja-bombyx-mori-maciejewska-photo-martin-argyroglo_auto_1400x800.jpg

Незалежні митці й мисткині нової польської хореографії та перформансу, заснованого на русі, – зокрема Марта Зюлек, Іза Шостак, Павел Сакович, Марія Стоклоса, Алекс Бачинський-Дженкінс, Рената Пйотровська, Ола Мацєєвська, Кароль Тимінський, Аґнєшка Крист, Рамона Наґабчинська, Войцєх Ґрудзінський, Пшемек Камінський… – походять з різних професійних середовищ (дехто, наприклад, закінчив балетні школи, частина співпрацює з театральними митцями та мисткинями, більшість здобувала освіту в закордонних вишах). Попри це, сьогодні вони опиняються в подібній мистецькій точці. Вони не зосереджуються на досконалій техніці чи задоволенні естетичних очікувань (як це властиво балету), не розповідають історій, які можна реконструювати й у яких можна було б шукати психологічну мотивацію (як у театрі танцю).

… і не театр танцю

Що ж таке новий танець і хореографія? Значно легше відповісти на запитання, чим ці явища не є. Павел Сакович в одному з інтерв’ю зізнався, що його «охоплює біла гарячка, коли журналіст, який пише про культуру, запитує: ну і як там у вашому театрі танцю?»

Picture display

standardowy (864px desktop)

Центр у Русі, «Celebracja» («Святкування»), 2018, фот. Weronika Wysocka/Zachęta – Національна галерея мистецтва Захента

Picture image

zacheta_centrum_w_ruchu_celebracja-11.jpg

Для ширшої аудиторії це розрізнення зовсім не є очевидним – навіть для тих, хто щодня працює з видовищними формами, але не спеціалізується на танці й хореографії. «Театр танцю» на перший погляд сприймається як вистава, в якій основною мовою вираження є рух, а не слово. Проте насправді йдеться про форму, що склалася історично та має власну традицію. Це – переклад з німецького «Tanztheater»: за західним кордоном формування цього жанру пов’язують з Рудольфом Лабаном і Куртом Йоссом, а його розвиток – зі славетною Піною Бауш, однією з найвидатніших постатей європейського танцю. У Польщі ж піонером естетики, що відходила від віртуозності балету, був Конрад Джевєцький.

Поза звичними рамками

Сцена з вистави «More», хореографія, виконання: Рамона Наґабчинська, фот. Fundacja Ciało/Umysł

Називати «театром танцю» будь-яке видовище, у якому основним засобом вираження є рух, – це поширена помилка. Чому? Театр танцю, як підказує сама назва, є поєднанням театральних рис (міметичних, репрезентативних) із танцювальними, заснованими на техніці руху та фізичній майстерності людського тіла. Такі вистави супроводжуються сценографією й, передусім, музикою, з якою танець зазвичай тісно пов’язаний. Ми спостерігаємо психологізовану оповідь, яку можна переказати. Польський театр танцю, зокрема, виник із зацікавлення німецьким жанром, хоча його джерела були доволі різноманітними, що й зумовило те, що він залишався (а в разі колективів, які працюють і нині – залишається) формою ілюстрації, розповіді. Як писала Анна Круліца у книжці «Sztuka do odkrycia. Szkice o polskim tańcu» («Мистецтво, що належить відкрити. Нариси про польський танець»):

Специфіка польського театру танцю сформувалася на перетині місцевих традицій балету й фольклору, а також психологічного акторства, виразного (експресіоністського) танцю, техніки модерн-денсу Марти Ґрем і Tanztheater Лабана і Йосса.

Новий танець і хореографія певною мірою змушують нас відвикати від практик споглядання, до яких ми звикли. Ось кілька основних рис, що визначають ці явища як цілком окремі.

1. Афабулярність

Сцена з вистави «blur», Йоанна Лесьнєровська, 2017, фот. Michał Łuczak

У новому танці не йдеться про розвиток сюжету. Щоб відтворити перебіг перформансу, радше потрібно уважно придивитися до динаміки, моментів пришвидшення й уповільнення, до його емоційного забарвлення. За належний ритм і темп сьогодні відповідають драматурги й драматургині танцю, зокрема Йоанна Лесьнєровська, Анка Гербут і Матеуш Шиманувка. Важливішим за розгортання історії чи передавання емоційних станів стає встановлення взаємозв’язку з простором і глядачами. Новий танець та хореографія демонструють, що рух не обов’язково має щось наслідувати – він не мусить бути знаком, що веде до значення.

2. Автономія

Катажина Волінська у виставі «Druga natura» («Друга природа») Аґати Сінярської і Кароліни Ґживнович, фестиваль «Erbstücke» 26 квітня 2019 року у Дрездені, фот. Michał Ramus

Це окреме явище вимагає також нової мови опису. Ще десять років тому Даріуш Косінський на порталі NowyTaniec.pl писав про «незгоду на роль театральної прикраси». Сьогодні, на щастя, стосунки між новим танцем і драматичним театром, заснованим на слові, виглядають дедалі здоровішими. Та все ж залишається марґінальним усвідомлення того, що балет, театр танцю, сучасний танець і новий танець – це різні гілки мистецтва (що, втім, не означає відсутності спільного коріння), а результати цих форм неможливо сприймати крізь один і той самий фільтр або оцінювати за єдиними критеріями.

Приклад: міждисциплінарний проєкт «Druga natura» («Друга природа») Аґати Сінярської, Катажини Волінської та Кароліни Ґживнович. У розмові про нього мисткині підкреслювали відокремленість танцю як форми, зазначаючи, що він може стати «відповіддю на сучасне насильство».

3. Відчуття

Сцена з вистави «So emotional», хореографія і перформанс: Пшемек Камінський, Марта Зюлек, 2017, фот. Katarzyna Szugajew / Новий театр у Варшаві

Драматичний театр, як і система освіти, привчають нас до думки, що культурний текст створюють на основі логічної та осмисленої концепції, а ми – як глядачі – маємо (або повинні виробити у собі) інструменти, щоб його зрозуміти. Роль глядача полягає у декодуванні й досягненні сенсу. Натомість сучасні видовища, засновані на русі, змушують нас виходити за межі традиційного тлумачення. Йдеться не про «інтуїтивне сприйняття», яке нібито звільняє новий танець від необхідності говорити про нього, писати або аналізувати – мовляв, він «утікає від розуміння». Так, новий танець справді певною мірою звільняє нас від необхідності раціонально тлумачити побачене. Але зводити все лише до «вражень» не варто. Натомість потрібно наполегливо ставити запитання про те, що саме ми бачимо: який це рух, як перформер або перформерка функціонує у просторі, в яку взаємодію він чи вона вступає з місцем та глядачами. А також – що цей рух нам «говорить», які емоції викликає, як він впливає на наш зв’язок із простором, у якому ми перебуваємо, яку ситуацію створює. Нова хореографія наполегливо вчить нас, що на сцені може «говорити» не обов’язково текст, а рух не зобов’язаний ілюструвати події чи емоції. Вистава не обов’язково має бути (а в новому танці найчастіше й не є) «про щось». У такий спосіб вона звільняє нас від тягаря інтелектуального розуміння й відкриває інші форми пізнання – афективне, емоційне.

Приклад: «So Emotional» колективу Зюлек/Камінський/Шиманувка – «рухомий портрет сучасної емоційності, пропущеної крізь призму нових медіа й технологій».

4. Експеримент

Марія Хасабі, «STAGING: solo», 2017, перформанс, 2018, Захента, фот. Weronika Wysocka/Zachęta – Національна галерея мистецтва Захента

Завдяки відкритій формі танець сьогодні стає мистецьким експериментом. Митці й мисткині сучасного танцю не бояться звертатися до радикальних рішень, що руйнують наші звички. На мармурових сходах художньої галереї можна зустріти перформерів, які вигинаються в гіпермінімалістичній хореографії, або ж – навпаки – взагалі не побачити виконавиць; можна взяти участь у події, що не відбудеться без глядацької присутності і яка, по суті, не має ані чіткого початку, ані завершення, ані «прем’єри» в традиційному розумінні. Митці беруть ті чи інші концепції «на пробу» й у форматі відкритих репетицій або показів work-in-progress тестують їхню дію. Отже, акцент – на процес, а не на завершену форму.

Приклад: 8-годинна рухома інсталяція Марії Хасабі, представлена в межах перформативної виставки «Plac Małachowskiego 3» («Площа Малаховського 3») у Захенті. «STAGING: solo» стало своєрідною хореографічною інтервенцією в галерейному просторі.

5. Горизонтальність

Сцена з вистави «Jumpcore», Павел Сакович, фот. Maciej Rukasz

Хореографи й хореографки часто наголошують, що процес їхньої роботи суттєво відрізняється від того, що пропонує театр із досі живою патріархальною домінацією, ієрархічною структурою та проявами інституційного насильства. З одного боку, недостатня системна підтримка нового танцю становить серйозну перешкоду на шляху до його розвитку й більшої видимості. З іншого – парадоксально – вона дозволяє вибудовувати більш горизонтальні форми співпраці, у яких немає місця зловживанню владою чи організаційним перевищенням повноважень. Це звучить надто добре, щоби бути правдою, однак за такими ідилічними деклараціями стоять цілком конкретні дії: у «Thrillerze» Нового театру у Варшаві так звані «кредити» на афіші подано в «діагональному» форматі (прізвище режисерки Анни Смоляр перехрещується з іменем хореографа Павла Саковича). Зазвичай у постановках сучасного танцю ми спостерігаємо відмову від фігури «сильного лідера» (хоча не завжди – скажімо, Марта Зюлек асоціюється з чітким авторським керівництвом у своїх роботах). З іншого боку, Аґата Сінярська згадує, що бути «керівницею» для неї означає передусім брати на себе відповідальність: «Проблема – не у самій владі, а у зловживанні нею», – наголошує мисткиня.

Сцена з вистави «Języki Przyszłości» («Мови майбутнього»), режисура, хореографія: Аня Новак, фот. Новий театр у Варшаві

Марія Стоклоса у розмові з Анною Круліцою (у згаданій книжці «Покоління соло») зазначала, що іноді в роботі буває авторитарною. Утім, загалом сучасний танець постає як горизонтальний простір, у якому митці й мисткині дотримуються більш демократичного та рівноправного підходу, відмовляючись від традиції «сильного лідера» – незалежно від гендеру.

6. Інтердисциплінарність

Алекс Бачинський-Дженкінс, «Nim zakwitnie tysiąc róż (z Warszawą w tle)» («Перш ніж розквітне тисяча троянд (з Варшавою на фоні)»), Fundacja Galerii Foksal, Варшава 1-22.06.2018, фот. Spyros Rennt, архів Фундації Галереї Фоксаль

Новий танець дуже важко класифікувати. З одного боку, це його перевага – він інтригує, спонукає до уважнішого спостереження. З іншого – це ускладнює включення його у критичний і академічний дискурс, не дозволяє легко вписати у рамки теорії. Він чинить опір (а водночас кидає виклик!) мистецькій та театральній критиці. Навіть у цьому тексті терміни «новий танець», «сучасний танець» чергуються з формулюваннями на кшталт «нові форми рухових видовищ» або «нова хореографія». По суті, йдеться про галузь мистецтва, яка – хоч і постає як окреме, самостійне явище, – активно використовує інструменти з інших дисциплін та сфер діяльності. Митці й мисткині нового танцю звертаються до рішень зі світу фітнесу, медитації, естетики рейву, імпровізації чи практик усвідомленості (mindfulness).

Приклад: між дисциплінами впевнено й вільно рухається, зокрема, Алекс Бачинський-Дженкінс. Його «Перш ніж розквітне тисяча троянд» – чуттєвий, квір-орієнтований сад, створений у приміщенні Фундації Галереї Фоксаль.

Попри те, що роботи сучасних хореографів і хореографок часто показують у театральних просторах (наприклад, у варшавському Новому театрі чи в Театрі Studio), дедалі частіше їхні перформанси можна побачити також у просторах, що належать до візуального мистецтва – музеях і галереях. Новий танець часто розташовується десь між перформативною інсталяцією та нелінійною виставою.

7. Інтимність

tymanski karol_7081549.jpg — Кароль Тимінський у виставі «Beep», фот. Marta Ankiersztejn

Нова хореографія часто зосереджується на тілі як такому. Не як на геніальній машині, яку можна натренувати до бездоганного відтворення танцювальної партитури, а як на об’єкті чутливого, уважного погляду – тілі, що підпорядковане політичним впливам, вбудоване в реалії тривожної сучасності, глобальних змін, правових регулювань і криз ідентичності. Саме тому тіло в новій хореографії й новому танці – це не прозорий, бездоганний механізм, а жива матерія. Воно втомлюється, є «неідеальним», часто – оголеним або вдягненим у непримітний, майже приватний одяг. Цей баланс між художньою формою і приватністю характерний не лише для нового танцю, а й загалом для сучасного перформативного мистецтва. Виконавці та виконавиці нерідко відкривають простір для глядача, який стає не відстороненим спостерігачем, а співучасником і партнером у близькому контакті.

Приклад: про тіло і його вплутаність у реальність розповідає, зокрема, «You are safe» Аґати Сінярської. Як зазначає мисткиня, це – «хореографія взаємозалежності руху людських тіл, чужих тіл, думок, трильйонів бактерій, вірусів, глобального потепління, політичних уявлень та теорій».

8. Концепція

Важливою складовою сучасного танцю й нової хореографії є теоретична база, яка лежить в основі твору. Для митців і мисткинь має значення концепція, закладена в описі їхніх робіт (і вона здебільшого є невід’ємною частиною самого твору). Часто автори балансують на межі інтелектуальної експресії, через що їхні твори можуть видаватися елітарними й складними для сприйняття. У своїх роботах вони звертаються до сучасної філософії, теорії культури, питань ідентичності та історичних явищ. У такий спосіб їхні проєкти вписуються в актуальну рефлексію над реальністю. Часто роботи нового танцю можна назвати «хореографічними есеями», у яких рух стає мовою роздумів над конкретною проблемою.

Приклад: інтелектуальний вимір мав, наприклад, «TOTAL» Павла Саковича – перформанс-спекуляція на тему віртуозності в танці, під час якого митець навіть використовував власні нотатки. А Марта Зюлек у своєму проєкті «MONadOLOGIA», створеному у співпраці з філософинею Александрою Гіршфельд, зверталася до ідей німецького філософа Ґотфріда Вільгельма Лейбніца.

9. Вірус

Thumbnail — Центр у Русі, Аґнєшка Крист, «Łuczniczki» («Лучниці»), 2018, фот. Weronika Wysocka/Zachęta – Національна галерея мистецтва Захента

Нова хореографія заражає сучасне мистецтво своїм інтригуючим іміджем. Вона проникає до галерей і музеїв, мов вірус. Можна сказати, що це дуже «сексуальна» форма. Невеликі формати, мінімалістичне середовище роблять новий танець і хореографію привабливими також з огляду на економічні й логістичні чинники. Такі перформанси з’являються як у програмах міждисциплінарних фестивалів, так і в межах перформативних виставок (як-от «Інші танці» в Замку Уяздовському або «Inne tańce» («Інші танці»), «Lepsza ja» («Краща я») і «Plac Małachowskiego 3» («Площа Малаховського 3») в Захенті). Нещодавно перформанс Павла Саковича «Jumpcore» став першим твором цього типу, що увійшов до постійної колекції Національної галереї мистецтва, започаткувавши цікавий прецедент у способах сприйняття сутності нової хореографії.

10. Свобода

«Balet koparyczny» («Балет екскаваторів») у концепції Ізи Шостак

У новому танці не йдеться про техніку чи формальну досконалість. Значно важливішими є свобода та/або вивільнення індивідуальної експресії. Ці елементи ввели до сучасного танцю ще митці на кшталт згаданої Піни Бауш. Сьогодні ж перформанси нового танцю часто… складно ідентифікувати як танець. Спираючись на філософські концепції, спекуляції, сучасні естетичні теорії або ж, з іншого боку, на попкультурну іконографію й безмежне багатство інтернет-натхнень, вони перетворюються на «події» у просторі.

Приклад: «Networking» («Мережевість») – результат співпраці танцівниць і хореографок Александри Борис та Рамони Наґабчинської – виявився… твором, побудованим на шумах і зсувах, представленим у підвалах респектабельної будівлі Захенти. Надзвичайно цікавою роботою в цьому контексті був також «Balet koparyczny» («Балет екскаваторів») Ізи Шостак, у якому, надихнувшись творчістю Оскара Шлеммера (німецького реформатора танцю), вона створила хореографію для… двох екскаваторів.

Scena z przedstawienia "Pixo", choreografia i koncepcja: Marta Ziółek, 2017, fot. fot. Karolina Zajączkowska/ Komuna Warszawa — Сцена з вистави «Pixo», хореографія і концепція: Марта Зюлек, 2017, фот. Karolina Zajączkowska/ Komuna Warszawa

Схоже, що термін «сучасний танець» у багатьох випадках уже відходить у минуле. Варто уважніше придивлятися до того, як розвивається нова хореографія і відкритися її природі: не намагатися обов’язково «зрозуміти» чи «пояснити» побачене, а дозволити собі здивування. Прийняти той факт, що тепер до нас «промовляє» сам рух.

Переклад: Надія Кіщук

Мова Ukrainian

танець

сучасне мистецтво