10 скарбів польсько-української архітектурної спадщини
Упродовж століть долі України та Польщі перепліталися неодноразово. Про це свідчить не лише дружба й партнерство двох країн, а й архітектурна спадщина, матеріальний слід їхньої спільної минувшини.
Польщу та Україну пов’язує не тільки сусідство, передусім це тисячолітня спільна історія. Долі обох країн і народів неодноразово перепліталися, а одним із матеріальних виявів тієї історії є архітектурна спадщина. Це досвід багатьох країн нашого континенту, розшарпаного численними драматичними подіями протягом століть: зі зміщенням кордонів пам’ятки водночас змінювали своїх «опікунів». У мирні часи вони насамперед нагадують про спільну історію, під час війни – мають стати об’єктом спільної турботи, бо для прийдешніх поколінь збереження спадщини є напрочуд важливим. Пам’ятники – це не лише туристична атракція, а й спосіб розповіді про минуле, запис історії, яку мають знати та розуміти майбутні генерації.
Picture display
standardowy [760 px]
Замок Конєцпольських у Підгірцях, 1918 – 1939 рр., фот. Narodowe Archiwum Cyfrowe (NAC)/https://audiovis.nac.gov.pl
Цю одну з найбільш показних резиденцій польської аристократії на східних теренах колишньої Речі Посполитої у першій половині XVII століття збудував для себе гетьман Станіслав Конєцпольський. Презентабельну будівлю витримано в досить популярному тоді стилі, так званому palazzo in fortezza, що поєднує риси оборонної споруди та оздобленого палацу. Автором проєкту цієї величезної будівлі був венеціанець Андреа дель Аква, який до того займався модернізацією фортифікаційних споруд у Замості.
Розташований на високому мурованому цоколі величезний замок-палац вражав не лише своїм масштабом чи витонченими сторожовими вежами, арковими лоджіями, монументальними терасами та тримаршовими сходами, а й своїм оздобленням. Згідно з архівами, воно було пишним, а кожна деталь – елегантною: від мармурової підлоги та різьблених камінів до тканин і творів мистецтва. Проте внаслідок історичних потрясінь вони були або знищені, або розпорошені. Після нащадків гетьмана Конєцпольського резиденцією керувала родина Жевуських, а після них – Сангушків. Кожна з них здійснювала певну модернізацію будівлі, але надзвичайно ефектний вигляд замку, що височіє над довколишнім простором, зберігся донині.
Колегіата в Івано-Франківську
Picture display
standardowy [760 px]
Колегіата в Івано-Франківську, фот. iStockphoto/Getty Images
Парафіяльний костьол у Станіславові заснував 1662 року польний гетьман коронний Анджей Потоцький, фундатор усього міста, задуманого як оборонна фортеця, що мала стояти на сторожі східних кордонів Речі Посполитої під час татарських набігів. Завдяки родині Потоцьких у 1660-1670-х роках у місті були побудовані храми для представників майже всіх конфесій та віровизнань, які проживали в Станіславові: православна церква, синагога, вірменська церква.
Колегіату Пресвятої Діви Марії та святих Андрія і Станіслава було зведено у другій половині XVII століття; окрім сакрального призначення, вона також стала мавзолеєм родини Потоцьких. У середині XVIII століття та в 1840-х роках костьол було відремонтовано й модернізовано. З 1960-х до 1980-х років у ньому розташовувалися, з-поміж іншого, столярні верстати, сьогодні колишній храм виконує функцію музею мистецтва (зокрема сакрального).
У колегіаті Станіславова (у 1962 році місто перейменовано на Івано-Франківськ) відбувається дія трилогії Генрика Сєнкевича – панахида за померлого Міхала Володийовського.
Picture display
standardowy [760 px]
Каплиця Боїмів у Львові, 1880−1939 рр., фот. Narodowe Archiwum Cyfrowe (NAC)/https://audiovis.nac.gov.pl
Серед численних цінних пам’яток Львова різних епох однією з найбільш незвичайних є каплиця-усипальня родини Єжи Боїма, купця та члена ради магістрату, який прибув до Речі Посполитої з Угорщини під час правління Стефана Баторія. Побудована каплиця на межі XVI—XVII століть поряд із кафедральним пресвітерієм; свою первісну функцію виконувала до кінця XVIII століття, потім стала частиною комплексу кафедрального собору.
Невеличка капличка, на щастя, уникла перебудов і донині зберегла свій незвичайний, маньєристичний вигляд. Вона має квадратну форму й увінчана куполом із фігурою Скорботного Христа. Фасад каплиці був рясно вкритий орнаментальними оздобленнями – це чудовий зразок типового для цієї епохи стилю «horror vacui», страху перед порожнечею, тому на передньому фасаді будівлі неможливо знайти порожнє, неприкрашене місце. Схожий вигляд має й інтер’єр каплиці, стіни та купол якої густо вкриті ліпниною. З 1969 року тут розміщено філію Львівської галереї мистецтв.
Церква св. Андрія та монастир бернардинів у Львові
Picture display
standardowy [760 px]
Церква Святого Андрія та Бернардинський монастир у Львові, fot. Demmarcos/Wikimedia.org
Проте серед усіх кам’яних чи дерев’яних костьолів і монастирів Львова та його околиць, як і поміж усіх інших тутешніх споруд, жодна не може зрівнятися з монастирем францисканців [францисканців-обсервантів], яких зазвичай називають бернардинцями. Цей монастир розташований на південно-східній стороні міста, під замком, у передмісті. Його оточують надзвичайно товсті стіни з кам’яними бастіонами, а всередині окрасою монастиря є велика масивна церква. Зрештою, він так добре забезпечений зброєю та іншими припасами, що міг би захищатися довше, ніж замок чи місто. Ченці в цьому монастирі походять із найвидатніших родів польської шляхти. Більшість із них у молодості служили на полях битв, а коли нарешті зіткнулися зі світом, наситились ним, то з’явилася потреба усамітнитися тут і відпочити, однак це не означає, що в кляшторі монахи ведуть безгрішне життя.
Такі спостереження зафіксував мандрівник із Фризії Ульрик Вердум під час своєї подорожі Річчю Посполитою у 1670−1672 рр.
Будівля, яку він описує, була зведена в 1602−1613 роках в стилі маньєризму. Про це свідчить надзвичайно багате оздоблення фасаду храму, яке рясно покрили схожим на оковку орнаментом, скульптурами та барельєфами. Ефектне оздоблення контрастує з важким, масивним кам’яним силуетом храму та супутніми монастирськими будівлями.
Костьол і монастир босих кармелітів у Бердичеві
Picture display
standardowy [760 px]
Костьол і монастир босих кармелітів у Бердичеві, 1918 р., фот. Biblioteka Narodowa Polona
У 1627 році магнат, військовий і політичний діяч Речі Посполитої двох народів Януш Тишкевич потрапив у турецьку неволю. Саме там, за його словами, йому уві сні з'явилася Божа Матір і наказала побудувати фортецю. Тишкевич, який після звільнення у 1630 р. став київським воєводою, віддав босим кармелітам свій замок у Бердичеві та землю навколо нього. Таким чином він заснував не лише фортифікаційну споруду, а й поєднану з нею церкву та монастир. Через свій оборонний характер цей величезний комплекс отримав назву «Фортеця Пресвятої Богородиці». Зруйновану козацько-татарськими військами будівлю кармеліти повернули собі у 1717 році, тоді ж архітектор і військовий голландського походження Ян де Вітте розробив для них проєкт розбудови приміщень костьолу; саме завдяки йому споруда вражає своїм виглядом, в якому оборонні елементи поєднуються з надзвичайно багатою бароковою архітектурою.
Після бурхливої історії костьолу та монастиря у ХХ столітті (у 1920-х роках радянська влада створила тут, зокрема, музей атеїзму та в’язницю), 1991 року будівлю передали кармелітам. З 2007 року ремонти будівлі фінансує польський уряд; натомість на території кляштору можна було б створити невеликий музей, присвячений уродженцю Бердичева Юзефу Конраду-Коженьовському.
Picture display
standardowy [760 px]
Жовква, площа Ринок, 1880−1939 рр., фот. Narodowe Archiwum Cyfrowe (NAC)/https://audiovis.nac.gov.pl
Місто Жовква було засноване як фундація великого коронного гетьмана Станіслава Жолкевського у 1597 році за зразком іншого приватного шляхетського міста Замостя, яке було на кілька років старшим. З цієї ж причини Жолкевський попросив спроєктувати місто архітектора італійського походження Павла Щасливого, який перебував під великим впливом італійської архітектури.
Задумана як ідеальне місто, Жовква була укріплена і побудована на п’ятикутній території з площею Ринок, з одного боку якої був замок – резиденція фундатора. Біля площі Ринок також звели низку будинків і один із кількох зведених на той час у місті храмів.
Сам гетьман Жолкевський, одна з найважливіших постатей в історії Речі Посполитої, мало часу проводив у своєму місті; розбудовою і розвитком Жовкви керувала його дружина Регіна. Згодом місто стало улюбленою резиденцією правнука Станіслава Жолкевського, короля Яна ІІІ Собеського, який також сприяв розвитку Жовкви, розбудовував та перебудовував її, зокрема замок у стилі бароко. Одним із найцікавіших об’єктів, що зберігся з тих часів, є синагога «Собеський-шул», яку збудувала єврейська громада у XVII столітті (вона мали дозвіл на проживання та діяльність у Жовкві від Яна ІІІ Собеського і ставала дедалі чисельнішою). Будівля кінця XVII століття має незвичну форму ренесансної оборонної споруди зі стінами завтовшки в два метри і масивним силуетом з високим аттиком і вишуканими порталами.
У 1951–1991 роках, коли ці землі входили до складу СРСР, місто мало назву Нестеров. Знищена війнами та перебудована Жовква зберегла багато своїх пам’яток, а в її теперішньому вигляді ще можна побачити первісний план п’ятигранної площі ідеального ренесансного міста.
Кам'янець-Подільська фортеця
Picture display
standardowy [760 px]
Кам'янець-Подільський, 1876 р., фот. Biblioteka Narodowa Polona
Презентабельна оборонна фортеця у стратегічно розташованому Кам’янці-Подільському ввібрала в себе бурхливу історію регіону. Перші укріплення в цьому місці, ймовірно, в ХІІІ столітті побудували правителі Русі; однак, вони були захоплені та знищені монголами; інший фортифікаційний об’єкт на кам'янецьких скелях збудували в XIV столітті литовські князі з роду Коріатовичів; своїм нинішнім виглядом будівля значною мірою завдячує здійсненому в середині XVI століття розширенню на замовлення короля Стефана Баторія, який оцінив стратегічне розташування твердині. Хоча протягом багатьох років вважали, що її неможливим завоювати, у 1672 році фортецю здобули турки. Під час її оборони загинув ротмістр Єжи Володийовський, прототип одного з головних героїв «Потопу» Генрика Сенкевича.
Кам'янецька фортеця повернулася до Речі Посполитої за Карловицьким договором 1699 року. Відтоді вона більше ніколи не була місцем бойових дій; з XVIII століття її переважно використовували як в’язницю. Сьогодні у цьому надзвичайно мальовничому, величезному кам'яному комплексі, що розташований на високій скелі, функціонує, зокрема, музей, а однією з туристичних приваб є довгий міст – єдиний шлях, яким можна дістатися до фортеці.
Дерев'яні православні церкви карпатського регіону в Польщі та Україні
Picture display
standardowy [760 px]
Церква Різдва Пресвятої Богородиці в Хотинці, фот. Narodowy Instytut Dziedzictwa
Ще один доказ спільної історії та культури розділених волею долі та політичними рішеннями земель – донині збережені шістнадцять безцінних дерев’яних барокових православних святинь, збудованих у XVI–XIX століттях. Сьогодні вісім історичних православних церков розташовані в Польщі і стільки ж – в Україні. У 2013 році всі вони були внесені до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Дім польського солдата у Львові
Picture display
standardowy [760 px]
Дім польського солдата у Львові, поздовжні розрізи корпусу та поперечні розрізи ферми даху, автори проєкту: Анджей Фридецький, Стефан Порембович, 1936 р., фот. Muzeum Architektury we Wrocławiu/http://ma.wroc.pl/
22 грудня 1918 р. Генеральний штаб Війська Польського видав документ про необхідність розвитку освітньо-виховної та культурної діяльності у війську, через півроку в Сеймі вже був готовий закон про виховання військових. Щоб досягти цієї мети, в польських містах (за кордоном також) почали засновувати, зокрема, так звані Доми польського солдата (DŻP) – заклади, в яких організовували курси та лекції, освітні та культурні заходи для молодих військових. Військо не мало власних коштів на такі проєкти, тож кожен Дім засновували по-різному. 10 серпня 1919 р. прем’єр-міністр Іґнацій Падеревський урочисто відкрив у Варшаві Дім польського солдата (створений з ініціативи Польського Червоного Хреста та Гелени Падеревської, дружини прем’єра, у тимчасовому приміщенні в палаці Мостовських); подібні заклади з’явилися в багатьох містах, від Познані та Катовіце до Сянока та Сєдльця.
Будинок польського солдата у Львові постав у 1920-х роках з ініціативи самих військових; збір коштів на будівництво закладу тривав кілька років; 1934 року нарешті розпочали будову. Проєкт сучасної будівлі в стилі модерн розробили Анджей Фридецький і Стефан Порембович. Хоча будівництво було перервано перед початком Другої світової війни, його завершили в 1946 році згідно з оригінальним проєктом.
Модернізм у Івано-Франківську
Picture display
standardowy [760 px]
Ратуша в Івано-Франківську, 1935 р., фот. Biblioteka Narodowa Polona, Ratusz w Iwano-Frankiwsku, fot. Mykolamarkovych/Wikimedia.org
За Другої Речі Посполитої Станіславів – сьогодні Івано-Франківськ – був третім за величиною містом Галичини. Хоча початки міста сягають XVII століття, воно продовжувало розвиватися і потребувало нових будівель. А в 1920-1930-х роках був популярним модернізм. Тому в такому стилі у 1929−1932 роках відбудована ратуша, яку перед тим кілька разів нищили пожежі. Її спорудили посеред міської площі у формі грецького хреста з високою вежею на перетині крил будинку. Вся будівля отримала прості, кутасті форми, з чітко помітними карнизами, що позначають горизонтальні перегородки; в геометричному силуеті стрілоподібного будинку можна знайти відгомони стилів арт-деко і конструктивізму. Проєктант будівлі Станіслав Трела, усвідомлюючи її важливість для міського простору, надав їй сучасної та стильної форми.
Схожої ідеї дотримувався і Богдан Лахерт, який у 1937−1939 роках проєктував міську пошту. Пов’язаний із авангардною групою «Praesens» Лахерт надав будівлі інноваційної на той час форми – горизонтальний блок, пронизаний горизонтальними смугами вікон, розмістили на масивному кам’яно-цегляному цоколі із закругленими кутами. Будівля виконує свої первісні функції й сьогодні.
Автор: Анна Цимер
Переклад: Тарас Лильо
[{"nid":"5415","uuid":"2bac71b5-1a2d-4daf-8655-b487c5b92def","type":"article","langcode":"uk","field_event_date":"","title":"\u0425\u0442\u043e \u0434\u043e \u0436\u0443\u0440\u0456? \u0428\u043e\u043f\u0435\u043d\u0456\u0432\u0441\u044c\u043a\u0438\u0439 \u043a\u043e\u043d\u043a\u0443\u0440\u0441 \u0443 \u043c\u0456\u0436\u0432\u043e\u0454\u043d\u043d\u0456 \u0440\u043e\u043a\u0438","field_introduction":"\u041f\u0440\u0438 \u043e\u0440\u0433\u0430\u043d\u0456\u0437\u0430\u0446\u0456\u0457 \u0431\u0443\u0434\u044c-\u044f\u043a\u043e\u0433\u043e \u043c\u0443\u0437\u0438\u0447\u043d\u043e\u0433\u043e \u043a\u043e\u043d\u043a\u0443\u0440\u0441\u0443 \u043e\u0440\u0433\u0430\u043d\u0456\u0437\u0430\u0442\u043e\u0440\u0438 \u043f\u043e\u0432\u0438\u043d\u043d\u0456 \u0432\u0438\u0440\u0456\u0448\u0438\u0442\u0438, \u0447\u0438 \u0434\u043e \u0439\u043e\u0433\u043e \u0436\u0443\u0440\u0456 \u043f\u043e\u0432\u0438\u043d\u043d\u0456 \u0432\u0445\u043e\u0434\u0438\u0442\u0438 \u0432\u0456\u0434\u043e\u043c\u0456 \u0430\u0440\u0442\u0438\u0441\u0442\u0438, \u043f\u0435\u0434\u0430\u0433\u043e\u0433\u0438, \u0441\u043f\u0435\u0446\u0456\u0430\u043b\u0456\u0441\u0442\u0438 \u0432 \u043f\u0435\u0432\u043d\u0456\u0439 \u0433\u0430\u043b\u0443\u0437\u0456 \u0432\u0438\u043a\u043e\u043d\u0430\u0432\u0441\u0442\u0432\u0430, \u0442\u0435\u043e\u0440\u0435\u0442\u0438\u043a\u0438 \u043c\u0443\u0437\u0438\u043a\u0438, \u043c\u0443\u0437\u0438\u0447\u043d\u0456 \u043a\u0440\u0438\u0442\u0438\u043a\u0438, \u0456\u0441\u0442\u043e\u0440\u0438\u043a\u0438 \u043a\u0443\u043b\u044c\u0442\u0443\u0440\u0438, \u043c\u0443\u0437\u0438\u0447\u043d\u0456 \u0432\u0438\u0434\u0430\u0432\u0446\u0456, \u043c\u0435\u043d\u0435\u0434\u0436\u0435\u0440\u0438 \u0442\u0430 \u0456\u043c\u043f\u0440\u0435\u0441\u0430\u0440\u0456\u043e? \u0428\u043e\u043f\u0435\u043d\u0456\u0432\u0441\u044c\u043a\u0438\u0439 \u043a\u043e\u043d\u043a\u0443\u0440\u0441 \u2013 \u0443\u043d\u0456\u043a\u0430\u043b\u044c\u043d\u0438\u0439, \u0439\u043e\u0433\u043e \u043e\u0441\u043e\u0431\u043b\u0438\u0432\u0456\u0441\u0442\u044c \u0443 \u0442\u043e\u043c\u0443, \u0449\u043e \u0432\u0456\u043d \u043f\u0440\u0438\u0441\u0432\u044f\u0447\u0435\u043d\u0438\u0439 \u043c\u0443\u0437\u0438\u0446\u0456 \u043e\u0434\u043d\u043e\u0433\u043e \u043a\u043e\u043c\u043f\u043e\u0437\u0438\u0442\u043e\u0440\u0430. \u0426\u0435 \u0432 \u043f\u0435\u0432\u043d\u043e\u043c\u0443 \u0441\u0435\u043d\u0441\u0456 \u0432\u0438\u0437\u043d\u0430\u0447\u0430\u0454 \u0441\u043a\u043b\u0430\u0434 \u0436\u0443\u0440\u0456.\r\n","field_summary":"\u0428\u043e\u043f\u0435\u043d\u0456\u0432\u0441\u044c\u043a\u0438\u0439 \u043a\u043e\u043d\u043a\u0443\u0440\u0441 \u2013 \u0443\u043d\u0456\u043a\u0430\u043b\u044c\u043d\u0438\u0439, \u0439\u043e\u0433\u043e \u043e\u0441\u043e\u0431\u043b\u0438\u0432\u0456\u0441\u0442\u044c \u0443 \u0442\u043e\u043c\u0443, \u0449\u043e \u0432\u0456\u043d \u043f\u0440\u0438\u0441\u0432\u044f\u0447\u0435\u043d\u0438\u0439 \u043c\u0443\u0437\u0438\u0446\u0456 \u043e\u0434\u043d\u043e\u0433\u043e \u043a\u043e\u043c\u043f\u043e\u0437\u0438\u0442\u043e\u0440\u0430. \u0426\u0435 \u0432 \u043f\u0435\u0432\u043d\u043e\u043c\u0443 \u0441\u0435\u043d\u0441\u0456 \u0432\u0438\u0437\u043d\u0430\u0447\u0430\u0454 \u0441\u043a\u043b\u0430\u0434 \u0436\u0443\u0440\u0456.","topics_data":"a:1:{i:0;a:3:{s:3:\u0022tid\u0022;s:5:\u002259608\u0022;s:4:\u0022name\u0022;s:13:\u0022#\u043c\u0443\u0437\u0438\u043a\u0430\u0022;s:4:\u0022path\u0022;a:2:{s:5:\u0022alias\u0022;s:14:\u0022\/topics\/muzika\u0022;s:8:\u0022langcode\u0022;s:2:\u0022uk\u0022;}}}","field_cover_display":"default","image_title":"","image_alt":"","image_360_auto":"\/sites\/default\/files\/styles\/360_auto\/public\/images\/imported\/z_img\/pl_fo_chopin_lata_przedwojenne__w330_4266075.jpg?itok=Y426YMKN","image_260_auto":"\/sites\/default\/files\/styles\/260_auto_cover\/public\/images\/imported\/z_img\/pl_fo_chopin_lata_przedwojenne__w330_4266075.jpg?itok=rE5dWx1O","image_560_auto":"\/sites\/default\/files\/styles\/560_auto\/public\/images\/imported\/z_img\/pl_fo_chopin_lata_przedwojenne__w330_4266075.jpg?itok=9yq7BcBm","image_860_auto":"\/sites\/default\/files\/styles\/860_auto\/public\/images\/imported\/z_img\/pl_fo_chopin_lata_przedwojenne__w330_4266075.jpg?itok=_Bvc6jzn","image_1160_auto":"\/sites\/default\/files\/styles\/1160_auto\/public\/images\/imported\/z_img\/pl_fo_chopin_lata_przedwojenne__w330_4266075.jpg?itok=_x7yCcjs","field_video_media":"","field_media_video_file":"","field_media_video_embed":"","field_gallery_pictures":"","field_duration":"","cover_height":"249","cover_width":"330","cover_ratio_percent":"75.4545","path":"ua\/node\/5415","path_node":"\/ua\/node\/5415"}]