Король Авґуст II із саксонської династії Веттінів вирішив звести резиденцію, гідну абсолютного монарха (неперевершеним зразком для нього був, звісно, Версаль часів Людовика XIV). Вісь мала починатися від Краківського передмістя і тривати аж до Площі За Залізною брамою, перетинаючи Саксонський сад. Її центральним пунктом мав стати Саксонський палац і сад навколо нього. Барокова вісь Варшави була першим рішенням такого типу в історії польського містобудування, але на жаль, через різні політичні та економічні кризи, воно так і не було повністю реалізоване.
Нічна та сіра темінь Саксонський сад вкриває,
Де пари розпашілі на лавках вже сідають.
Солодка ця пора: всі зникли огорожі!
Та покладе їй край торохкало сторожі.
Анонімний автор, «Ескізи та малюнки», Варшава, 1858
Раніше на місці Саксонського палацу стояв бароковий палац Яна Анджея Морштина, який разом із навколишніми полями у 1713 році придбав саксонський король. Від цього моменту тривала його перебудова, яку було завершено у 1748 році, під час правління Авґуста III Саксонського. Було додано два крила в стилі рококо, які замикали величезний двір палацу. Розбудова була не такою грандіозною, як планувалося, але її вистачало для організації великих прийомів, бенкетів і феєрверків. За часів Королівства Польського тут діяв Варшавський ліцей (у ньому здобували освіту, серед інших, Фридерик Шопен та Оскар Кольберґ). Після 1831 року в палаці мешкали царські солдати, а після відновлення незалежності там було розташовано Генеральний штаб Війська Польського.
В грудні 1944 року німці висадили Саксонський палац у повітря. У 2021 році польський уряд вирішив відбудувати цю архітектурну перлину (як і палац Брюля, який колись до нього прилягав), щоб надати нового змісту бароковій осі та «відновити престиж цього місця, змусити варшав’ян знову пишатися своєю столицею» (Саксонське товариство, 2018). Цей проєкт мають реалізувати до 2030 року. Можливо, це призведе до певного порядку (але що робити з будівлями, які примикають до осі і ніяк з нею не корелюють?), а частина мешканців столиці поверне собі важливий символ.
Залізна брама
Ельжбєта Харажінська в книзі «Саксонський сад» пише:
Назва «Заліза брама» походить від матеріалу, з якого була виготовлена рухома частина, яка, власне, й була справжніми воротами. Це була решітка з геометричним орнаментом у нижній частині, що на висоті однієї третини переходила у стрижні — списи, що завершувалися трикутними вістрями. Вона була закріплена у кам’яній архітектурній конструкції. Браму прикрашали скульптурні емблеми монаршої влади. З одного боку в картушах були розміщені герби Польщі та Литви, увінчані королівською короною, а з іншого — герби династії Веттінів із капелюхом курфюрста.
Залізна брама замикала Саксонську вісь із заходу. Її вже не існує, але вона по-своєму живе у просторі міста. «За Залізною брамою» — це назва одного з найхарактерніших житлових масивів сучасної Варшави. На межі 1960-1970-х років архітектори облаштували територію, яка була повністю спустошена після війни — тут знаходилося гетто, яке було повністю зрівняно з землею. Натхненний ідеєю Ле Корбюзьє масив складається з 19 блоків, кожен з яких має від 11 до 15 поверхів і від 320 до 400 квартир. Це нетипова для тих часів «панельна» житлова забудова, адже блоки були бетонними (експериментальна система «Столиця»).
Гостинний двір
- Де? Біля палацу Любомирських, пл. Залізної брами, 10
«Тут розташовано 168 крамниць і стільки ж яток, оточених зсередини і ззовні арочною колонадою, виготовленою з литого заліза, з архітектурними оздобами», – оповідалося в «Путівнику по Варшаві, з планом міста, оздобленому 10 гравюрами на сталі» з 1857 року. «За Залізною брамою зведено палацик овальної форми, всередині і ззовні розташовані єврейські лавки з усіляким мотлохом. Місце, куди багато варшав’янок їздять по закупи, надзвичайно неохайне, не доглянуте та завалене сміттям», – стверджували автори «Ілюстрованого путівника по Варшаві за 1892 рік». У «Короткому путівнику по Варшаві для селян і селянських екскурсій» Тшебінського з 1917 року є лише згадка про те, що це великий ринок з дрібницями, одягом та взуттям. Юзеф Ґалевський писав:
Відразу біля виходу із Саксонського саду за Залізною брамою був ринок, від ранку і до вечора тут панував рух. Тут стояли залізні стовпчики, з’єднані поруччями, що відокремлювали прилавки з різними продуктами. Коли наставали свята [...], сюди стікалися справжні натовпи з усієї Варшави за покупками. Тут був найбільший вибір усіляких найдешевших продуктів харчування. Були також ярмарки в Старому місті, на Марієнштаті та Ординацькому, але Залізна брама роками тримала лідерство.
Торгівля тут відбувалася з 1841 року до вересня 1939 року, коли Гостинний двір (також званий російською — Гостинный Двор, а після відновлення незалежності — Вєлополем) був розбомблений.
Собор св. Олександра Невського
- Де? Саксонська площа, нинішня площа марш. Юзефа Пілсудського
Варшавський генерал-губернатор Іосіф Гурко, герой десятої за рахунком російсько-турецької війни і великий прихильник русифікації Польщі (заборонив вживання польської мови в школах, посилив цензуру та переслідував послідовників уніатства) написав лист до царя Александра ІІІ, у якому вимагав місця для молитви для 42 тисяч православних вірян, які на той час проживали у Варшаві. Прохання було схвалено, а вищі церковні ієрархи коментували:
Російський православний храм [...], споруджений на найвиднішому місці у Варшаві, є необхідністю не тільки для релігійних цілей, він також потрібний як символ російської державності в цій країні, символ православної Росії, невіддільною частиною якої є Королівство Польське.
На цьому ж місці раніше стояв обеліск, присвячений пам’яті вірних царю польських офіцерів, загиблих під час Листопадової ночі. Його було перенесено на сусідню Зелену площу (сьогодні це площа Домбровського – дивне місце, де можна одночасно побачити неоренесансний палац Шленкерів, згаданий вище житловий масив «За Залізною брамою» та соцреалістичний Палац культури), а у 1917 році ліквідовано – варшав’яни ніколи його особливо не поважали. Собор св. Олександра був ідеологічним продовженням лоялістського пам’ятника. Це не сподобалося деяким росіянам: вони стверджували, що використання Церкви в політичних цілях лише применшує її значення. Противником будівництва собору був, наприклад, Олександр Блок.
Будівлю спроєктував Леонтій Бенуа, будівельні роботи тривали аж 18 років (з 1894 по 1912), а найбільшою гордістю собору була дзвіниця. 14 дзвонів для варшавського храму були спеціально відлиті в Москві, найбільший з них був п’ятим за величиною дзвоном у всій Російській імперії. На початку ХХ століття це була одна з найвищих будівель у Варшаві, її висота становила 70 метрів. Для створення фресок було залучено кількох художників, у тому числі романтика Віктора Васнєцова.
Після відступу росіян з Варшави собор захопили німці, які організували тут гарнізонний храм. Після відновлення незалежності у країні розгорілася дискусія: що робити з величезною будівлею, яка стоїть у центрі столиці. Більшість хотіла його демонтувати: дехто — як символ чужої влади, інші — як нецікавий з точки зору мистецтва об’єкт, що не вписувався в міську забудову. На захист собору виступили одиниці: Стефан Жеромський пропонував перетворити об’єкт релігійного культу на музей польської мартирології (він також боровся за збереження фресок Васнєцова); серед захисників були також поет Антоній Слонімський і сенатор В’ячеслав Богданович (православний білорус).
Що сучасний турист може помітити в тому місці, де стояв собор св. Олександра Невського? Передусім його відсутність. І готель «Вікторія», розташований поруч. До речі, «Вікторія» стоїть тут не споконвіку, колись на цьому місці був розташований найкрасивіший палац довоєнної Варшави – еклектичний палац Кроненберґа.
Велика Синагога