Хоча Кавалерович творив у часи так званої польської школи, сам він залишився поза її основною течією. Польська школа зазвичай орієнтувалася на національну перспективу – її темою тем була доля поляка. Кавалерович же обрав універсальну тематику.
Фільми «Мати Йоанна від ангелів» і «Фараон» розкривають особливий та оригінальний стиль творчості цього режисера. Ось що писав про це Конрад Еберхардт у журналі «Film» (1966, № 18):
Місячний пейзаж «Матері Йоанни від ангелів», сувора монастирська архітектура, білі стіни, що нав’язливо оточують героїв (...) створюють світ, що складається з величезної кількості дороговказів, які необхідно розшифрувати. (...) За схожим принципом зроблений «Фараон». Його мальовнича краса та гідна захоплення видовищність мали стати не метою, а відправною точкою, запрошенням досліджувати сфери проблем, що тягнуться понад або між реаліями.
Більшість фільмів Кавалеровича – це екранізації літератури, яка була перетворена на оригінальні картини, що позначені творчою індивідуальністю режисера.
Кавалеровича називали епіком і реконструктором світів, яких уже немає. Зиґмунт Калужинський у тижневику «Polityka» (2000, № 17) зазначив:
«Мати Йоанна від ангелів» була реконструкцією втраченого Середньовіччя (хоча дія й відбувається у XVIII столітті, але в умовах, які ментально не змінювалися століттями), «Фараон» (...) — це реконструкція єгипетської давнини. А далі «Аустерія» — реконструкція зруйнованого світу єврейської хасидської культури.
Незважаючи на різноманіття тем, можна простежити нитку, яка пронизує всі його фільми та є сталою, фундаментальною для його візії. Це свого роду глибоко вкорінене та активне протистояння розв’язаній індивідуальній та колективній емоційності. Тому для цього режисера романтизм був чужий. Як зазначає Марія Корнатовська, він був одним із тих, хто віддавав перевагу «шкельцю й оку мудреця» перед «почуттям і вірою». На сторінках видання «Film» (2008, № 2) Лукаш Мацєєвський пише:
Він був найкращим майстром серед митців польського кіно. Це, звичайно, комплімент. Кавалерович творив кіно, яке завжди було світовим і європейським, а тому воно виявилося понадчасовим. (...) Серед молодопольських чи романтичних туг своїх славних колег (...) він збагачував поезію прозою. Кінопанорама Кавалеровича полягала (...) у різносторонній фіксації образів: літературних, кінематографічних та акторських.
Барбара Голлендер у газеті «Rzeczpospolita» (2007, № 303) зазначає, що Кавалерович «не наслідував моди, його творчість не можна віднести до польської чи будь-якої іншої школи. У кіно його цікавили: кохання, віра та політика».
Як художній керівник кіногрупи «Кадр» (від 1955 року з чотирирічною перервою (1968-1972), коли групу було розпущено), він розділяв відповідальність за багато прекрасних і важливих для польського кіно фільмів, зокрема, таких режисерів як Анджей Вайда, Анджей Мунк і Казімєж Куц. У нього також дебютував Юліуш Махульський.
«Я завжди шукав універсальні теми, – сказав про свою творчість Кавалерович, – не люблю ситуативності в мистецтві».
Про Кавалеровича в 1991 році Яхія А. Зайдан написав працю «Кінотворчість Єжи Кавалеровича».
Переклад: Тарас Лильо
Автор: Галина Ольчак-Морачевська
