У наступне десятиліття хітами стали не такі агресивні композиції «Незвично холодний травень» («Wyjątkowo zimny maj»), «Для цього ти є на світі» («Po to jesteś na świecie») та інші. «Maanam» призупинив свою діяльність у 2008 році після аварії, в яку потрапив Марек Яцковський.
У 1992 році Маріуш Щиґел писав у виданні «Gazeta Wyborcza» про роки найбільшої популярності гурту:
Восени 1983 року під час концерту на арені «Торвар» 200 тисяч осіб взялися за руки й промовили літанію «Маанам»: «Нам має бути безпечно, ніч має бути спокійна, нам має співати Кора…» («Ma nam być bezpiecznie, ma nam być noc spokojna, ma nam śpiewać Kora...»).
І далі:
У 1984 році Кора стала опікункою Варшавського комплексу профтехучилищ на вулиці Сандомирській. Зловмисники писали в Міносвіти, що розлучена мати двох дітей не може бути опікункою школи.
Погруддя співачки встановили на третьому поверсі.
Керівник комплексу шкіл Веслав Цясновський вказував молоді шлях до щастя: «Він – у пісні Кори «Вже пізно, я пишу дурниці» («Jest już późno, piszę bzdury»), – сказав керівник, – у рядку однієї з пісень: «Трохи дрібниць і шляхетність серця – ось що підносить людину...». Ці слова навіть записали на першій сторінці шкільної хроніки Організації соціалістичної польської молоді.
Назва пісні, з якої було процитовано послання: «Вже пізно, я пишу дурниці».
Окрім гурту «Maanam», Кора брала участь ще у кількох музичних проєктах. У 1988 році вийшов альбом «Bela Pupa» з текстами вже на той час покійного краківського поета Пьотра Марека. Кора створила цей альбом разом із гуртом «Püdelsi» тоді, коли група «Maanam» перестала виступати. У цей же період вона записала матеріал для диску, який вийшов лише в 1993 році – до альбому «Я візьму тебе в подорож» («Ja pana w podróż zabiorę») увійшли пісні Єжи Васовського та Єремі Пшибори. Десять років потому з’явився альбом "Kora Ola Ola!", який поєднав довоєнні пісні з творчістю Чеслава Немена і «Maanam». Це були її найцікавіші досягнення не в складі групи. Перший сольний альбом Кори – «Ping Pong» – з повністю новим матеріалом вийшов 2011 року.
У 1989 році світ побачила поетична збірка Кори «Краківський сплін» («Krakowski Spleen»), а 1992 року — автобіографія «Подвійна лінія життя», яку вона написала разом із Сіповичем («Кора, Кора. А планети шаленіють» 2011 року — її друге, доповнене видання). Вони також разом публікували вірші та тексти пісень у журналі «Tylko Rock», заснували звукозаписну компанію «Kamiling Co.», яка випускала альбоми «Maanam» у 1990-х роках.
Про творчість групи «Maanam» було знято кілька фільмів: художній «Велика маївка» Кшиштофа Рогульського (1981) та документальний «Концерт» Міхала Тарковського (1982). У «Пристані» Яна Гриняка ( 1997) Кора зіграла саму себе. У півгодинній короткометражці «П’ять казок про кохання» Маріуша Ґжегожека (1996) звучать п’ять пісень Кори, а також є кіноінтерв’ю зі співачкою. «Щасливого кохання не існує», – повторює вокалістка впродовж усього фільму. І тихо додає:
Я дуже, дуже важка людина, надзвичайно важка. Це диво, що хтось взагалі може бути зі мною і вважає це щастям. Терпіти не можу ні себе, ні тим паче когось іншого. Такою є правда... На жаль.
У цих словах вся суть Кори – емоційної, жорсткої, але водночас поетичної та надзвичайно щирої.
Менш інтимно Кору зображено у фільмі Лешека Ґноінського та Войцеха Слоти «Beats of Freedom – поклик свободи» (2010). Ця стрічка є образом року епохи ПНР, а Кора з’являється в ній як одна з визначних постатей музичного бунту 1970-1980-х років.
В анімаційному фільмі «Суперсімейка» («Iniemamocni») вона озвучила одну з героїнь – модельєрку Едну. З 2011 року була членом журі телешоу «Must Be the Music. Тільки музика».
З 2013 року артистка боролася з раком. Під час хвороби вона вийшла заміж за свого давнього партнера Каміля Сіповича. Померла 28 липня 2018 року.
Переклад: Тарас Лильо
