У квітні 2025 року минає 100 років від дня народження Францішека Душенька, видатного скульптора, ректора Державної вищої школи образотворчих мистецтва у Ґданську, автора дуже важливих для польського мистецтва пам’ятників. Саме його оголошено одним із покровителів 2025 року.
Францішек Душенько народився 6 квітня 1925 року в Ґрудку Яґеллонському (сьогодні – місто Городок) поблизу Львова. Він належав до покоління, яке двічі пережило бурхливі події в історії Європи. Доросле життя Душенька розпочалося водночас зі спалахом Другої світової війни, а після її закінчення йому довелося покинути рідне місто, оскільки воно стало частиною іншої країни. Чи вплинули ці події на мистецьку чутливість майбутнього скульптора? Чи саме завдяки їм він зміг втілити в кам'яні композиції найскладніші історичні події епохи?
Навчання Францішек Душенько розпочав під час війни у Львівському державному інституті образотворчих мистецтв – заснованій у ХІХ столітті мистецькій школі, статус якої під час окупації радянська влада понизила до профтехучилища. Вже тоді його найважливішим учителем і майстром був скульптор, просвітитель і організатор мистецького життя професор Мар’ян Внук. Мабуть, саме Внук переконав Душенька відмовитися від малярства і зайнятися скульптурою. Але до цього молодому художникові довелося пережити війну. Він був членом Армії Крайової (мав псевдо «Ґустав» – саме так рідні називали його аж до смерті), допоки його у липні 1944 року не відправили до концентраційного табору Ґросс-Розен, а згодом до Заксенгаузен-Оранієнбурґ (табірний номер 86262). Після звільнення, як і багато його співвітчизників, шукав свою родину, яка зникла безвісти під час війни, а також свого вчителя Мар’яна Внука.
Коли після війни львівська академічна та мистецька спільнота була змушена переїхати з окупованого СРСР Львова до інших міст, Внук став керівником скульптурної майстерні у відродженій мистецькій школі в Тримісті (заснована в Сопоті, згодом перетворилася на Вищу школу образотворчих мистецтв у Ґданську). Там Душенько продовжував навчання. У 1952 році захистив диплом і очолив Майстерню скульптури. До кінця життя був пов’язаний із Тримістом та згаданим навчальним закладом у Ґданську.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Велика Зброярня в Ґданську, сьогодні в ній, зокрема, міститься кабінет ректора та бібліотека Академії образотворчих мистецтв, фот. Diego Delso/Wikipedia
Picture image
gran_armeria_gdansk_wiki.jpg
Від початку свого професійного шляху Душенько поєднував творчість із викладанням. Ще до захисту диплому став асистентом на факультеті скульптури, а невдовзі після здобуття ступеня магістра мистецтв у 1956 році очолив Скульптурну майстерню, якою керував до 2000 року. Саме тут він виховав кілька поколінь митців. Лише з 1970 року, коли професор почав керувати роботами дипломантів, і до виходу на пенсію в 2001 році з його майстерні вийшло понад вісімдесят випускників. У 1960-1964 роках Душенько був деканом факультету скульптури, а в 1981-1987 роках (два терміни) – ректором Державної вищої школи образотворчих мистецтв у Ґданську (з 1996 року школа стала Академією образотворчих мистецтв). Хоча сам Душенько створював радше монументальні, якісні мистецькі об’єкти, своїх учнів він підштовхував до експериментів і творчих пошуків, до нестандартних та оригінальних рішень. У 2013 році з нагоди виставки, присвяченої досягненням митця, його учениця Юліта Войцік у газеті «Dziennik Bałtycki» згадувала про Францішека Душенька так:
Він був оточений аурою педагога, дуже гідної людини. Можливо, тому що його монументальні проєкти (Вестерплятте, Треблінка) крокували поряд із ним. Виявилося, що професор дуже поважав студентів і заохочував їх експериментувати. Саме тому, на мою думку, він породив таких різних творців. Вчитель дозволяв нам залишати роботу незавершеною. Важливим був пошук. Я досі дотримуюсь його порад. Він закликав нас експериментувати, не боятися. Переконував, що роботи не обов’язково завершувати, що треба шукати і важливо, щоб вони народжувалися в контексті своїх місця і часу.
Студентами професора Душенька були: Ґжеґож Кламан, Дорота Нєзнальська та нинішній декан факультету скульптури Академії образотворчих мистецтв у Ґданську, професор Роберт Кая.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Ґданськ, на передньому плані – скульптури при вході до будинку за адресою площа Длуґі Тарґ 8, фото Wojciech Stróżyk / East News.
Picture image
gdansk_dlugi_targ_fot_wojciech_strozyk_en_01438114_0022.jpg
Перший важливий професійний досвід Душенько, як і багато художників та архітекторів його покоління, отримав під час роботи над відновленням зруйнованих міст. Скульптор належав до команди, що проводила реконструкцію архітектурних деталей будівель Головного міста в Ґданську. Душенько створював портали, скульптури та барельєфи. Зокрема, він виготовив фігури жіночих сфінксів, що фланкують сходи кам’яниці на Длуґім Тарґу 8, фігури лицарів на порталі будинку №40 цієї ж площі, барельєфний портал кам’яниці на вул. Оґарній 99.
Невдовзі після цього Душенько почав брати участь у конкурсах на зведення пам’ятників і пам’ятних знаків, багато з яких було споруджено після війни (хоча не всі проєкти-переможці вдалося реалізувати). Перші з них відбувалися, коли ще обов’язковою була доктрина соціалістичного реалізму, яка пропагувала реалізм і монументалізм. Обидві ці риси мистецтва скульптури не були чужими учневі скульптора-реаліста Мар’яна Внука, і в його сприйнятті ця естетика не асоціювалася з тодішньою політикою. Наприкінці 1940-х і на початку 1950-х років Душенько розробляв проєкти для конкурсів, зокрема, пам'ятника визволення в Ґданську, пам'ятника Шопену в Кракові та партизана в Любліні. Уже в той час основною ідеєю, якою перейнявся скульптор, було знайти сучасну форму пам’ятника, який сприймали б не як окремий об’єкт із каменю чи бронзи, а як просторову концепцію, в якій скульптурна композиція має таке ж значення, як і її оточення. Тому з самого початку своєї діяльності Душенько охоче співпрацював з архітекторами. Одним із них, з ким він спільно творив конкурсні роботи, а також свої найважливіші проєкти, був Адам Гаупт.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Францішек Душенько, пам’ятник у Треблінці, фот. Krzysztof Wojciechowski / Forum
Picture image
pomnik_treblinka_fot_krzysztof_wojciechowski_forum-0428601829-s.jpg
У 1954 році команда у складі Францішека Душенька, Адама Гаупта, Францішека Стринкевича здобула першу нагороду в конкурсі на проєкт пам’ятника жертвам табору смерті у Треблінці разом із облаштуванням території табору. Хоча офіційно від соцреалізму відмовилися лише через два роки, вже в 1954 році журі конкурсу надало перевагу новаторському, абстрактному проєкту зі зворушливою експресією. Територію табору Треблінка під час відступу з Польщі німці знищили, тому не збереглися жодні будівлі чи інші матеріальні релікти, які б свідчили про вчинений там геноцид (з 23 липня 1942 року по осінь 1943 року тут було вбито 800 000 людей). Проєкт митців охоплював лісову територію площею понад два гектари, яку вони розділили на окремі бетонні поля-острівці, і розмістили на них 200 каменів різного розміру (на них викарбувано назви міст, із яких до Треблінки прибував транспорт із в’язнями; у 1978 році на одному з них з’явився напис «Януш Корчак»); центральне місце займає восьмиметровий обеліск із гранітних блоків, увінчаний барельєфною композицією, в якій можна розпізнати форми людських облич і рук.
Францішек Душенько, пам’ятник у Треблінці, фот. Adrian Grycuk / Wikipedia
Місце, де були спалені тіла жертв, митці позначили заглибленими у землю базальтовими брилами. Пам'ятник у Треблінці є геніальним втіленням погляду Душенька на монументальну меморіальну скульптуру, яку митець уявляв як різновид спроєктованого ландшафту. У цьому випадку йому вдалося втілити цей погляд у зворушливому «пейзажі масового вбивства», зміст якого зрозумілий кожній людині навіть без слів. «Треблінка Гаупта та Душенька є одним із найбільших шедеврів польського мистецтва ХХ століття та польського мистецтва загалом», – зазначив професор Яцек Фрідріх у присвяченій скульпторові монографії 2014 року.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Пам’ятник захисникам Узбережжя, фот. Łukasz Dejnarowicz / Forum
Picture image
pomnik_obroncow_wybrzeza_fot_lukasz_dejnarowicz_forum-0426808639.jpg
У 1963 році Душенько, Гаупт й архітектор Генрик Кітовський виграли конкурс на проєкт пам’ятника героям Вестерплятте в Ґданську (монумент також відомий як пам’ятник захисникам Узбережжя). Їхній задум був реалізований 1966 року. І тут вони теж створили ландшафт: з’явився високий кам’яний обеліск-пам’ятник, але не менш важлива довколишня територія. Серцем комплексу є монументальна скульптура, встановлена на 22-метровому кургані, що складається з 236 величезних гранітних брил, частину з яких зберегли у природному вигляді, а на інших висікли барельєфи з зображенням силуетів солдата і матроса, гасло «Слава визволителям» і назви місць важливих битв. За задумом Душенька, весь 25-метровий обеліск мав нагадувати встромлений у землю багнет. Пам'ятник оточує відкрита місцевість із земляними валами, майданчиками та сходами, а також збережені будівлі колишньої військової бази.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Костел св. Йосифа в Ґдині, фот. Anna Cymer
Picture image
kosciol_swietego_jozefa_w_gdyni_-_wnetrze_01.jpg
Пам’ятники в Треблінці та Вестерплятте, безсумнівно, є найважливішими роботами в доробку Францішека Душенька, а також віхами в історії польської скульптури та монументального мистецтва. Однак митець є автором не лише таких масштабних робіт. У 1970-х роках він, зокрема, створив камерний, реалістичний пам’ятник Марії Конопницькій, що стоїть у сквері Польських харцерів у Ґданську, та розбудований і знову складений із кам’яних блоків і фігурних елементів пам’ятник польським артилеристам на площі Товариства друзів Торуня. Францішек Душенько також розробив пам’ятні медалі й створив скульптури для інтер’єрів, наприклад, Балтійської філармонії та палацово-паркового комплексу в Остромецько, поблизу міста Бидґощ). У 1980-х він створював сакральні об’єкти, наприклад фігуру «Редемптор» для пам’ятки архітектури – костелу редемптористів у Замосці.
Костел св. Йосифа в Ґдині, фот. Anna Cymer
У 1983 році скульптор переміг у конкурсі на художнє оздоблення інтер’єру костелу св. Йосифа в Ґдині. Проєкт величезного, модерністського, навіть бруталістичного храму в 1950-х роках розробив Леопольд Тарашкевич. Менш ніж через три десятиліття в його суворому інтер’єрі, сповненому світла, що падало з високих вікон, над вівтарем підвісили п’ятиметрову бронзову фігуру Господа Ісуса Христа. Скульптуру повисла на одному сталевому кронштейні на відстані 80 см від стіни. Робота Душенька є найважливішим художнім акцентом великого інтер’єру костелу.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Пам’ятник польській артилерії в Торуні, фот. Wikipedia
Picture image
pomnik_artylerii_polskiej_w_toruniu45-wiki.jpg
Пам’ятник Марії Конопницькій, фот. Błażej Śliwiński / Gedanopedia
Францішек Душенько був співзасновником факультету скульптури Академії образотворчих мистецтва в Ґданську, наставником багатьох поколінь відомих, заслужених митців, важливою постаттю в польській мистецькій спільноті, але насамперед творцем, який змінив сприйняття монументальної скульптури, розширив її зміст і показав, якими способами можна увіковічнити пам’ять про важливі постаті та події, в тому числі й про ті, гідне вшанування яких здавалося майже неможливим. Роботи ґданського митця коливалися між класичним реалізмом (наприклад, костельні скульптури 1980-х років) та аскетизмом і сучасним синтетизмом (такі форми можна побачити в Пам’ятнику героям Вестерплятте) чи символізмом, який представляють камені в Треблінці. Однак ніколи не слід розглядати їх окремо від довкілля. Як кам’яні поля доповнюють мазовецький ліс Треблінки, так стрункий силует Ісуса на глухій стіні доповнює холодний інтер’єр бетонного костелу.
24 липня 2024 року Сейм оголосив 2025 рік Роком Францішека Душенька.
Переклад: Тарас Лильо
