Світ відкриває Шимановського
У 1994 році компанія EMI випустила диск із записом трьох творів Кароля Шимановського: «Літанія до Діви Марії», «Stabat Mater» і Третя Симфонія. Співали Ельжбета Шмитка, Флоренс Квівар, Джон Коннелл і Джон Ґаррісон у супроводі Симфонічного оркестру і хору Бірмінґема, диригував Саймон Реттл, який тоді починав свою велику, запаморочливу світову кар’єру. На запитання про музику Шимановського він відповів:
Я не можу говорити про Шимановського об’єктивно, тому що від закоханої людини не можна очікувати об’єктивної чи раціональної оцінки. Зрештою, коли йдеться про цю музику, то раціональний підхід тут недоречний. Моя перша зустріч із Шимановським відбулася близько п’ятнадцяти років тому під час обіду з моїм другом, англійським піаністом Полом Кросслі. Пол був людиною, порадами якого я користуюся не соромлячись. Ми часто зустрічалися, і він клав переді мною ноти і казав: «Ти повинен на це глянути». Але того вечора він сказав: «У мене є для тебе дещо особливе», а потім сів за фортепіано і зіграв для мене фрагмент якогось твору. Я поняття не мав, що це таке, але вже після кількох тактів відчув сильне хвилювання і зрозумів, що це любов з першого погляду. Пол грав мені останню частину «Stabat Mater».
Цей твір був включений у програму одного з моїх перших концертів із Симфонічним оркестром міста Бірмінґема. Мені соромно зізнатися, але хор тоді співав латинкою. Однак я знав, що ми повинні підготувати польськомовну версію. Ну, ми й мучилися з цією важкою мовою (напевно, тільки фінська та угорська складніші), а між бірмінґемським діалектом і польською мовою мало схожого. Лише десять літер вимовляються однаково в англійській та польській мовах, тому це був для нас особливий досвід, який усебічно гартував наш характер. Робота з хором тривала рік, але, мабуть, тепер можна зрозуміти, що співають сопрано. Думаю, якби поляки спробували співати валлійською, вони б зрозуміли наші проблеми. Однак ми дійшли до такого рівня, коли мова почала впливати на звучання музики та на її ритм. Наприклад, правильна витримка голосних і відповідний вступ приголосних надавали музиці специфічного пульсування. Хор перестав бути колективом англійських співаків, які дистанціюються від невідомого їм чужого твору, виконавці стали проникати в глибини цієї музики. Для нас це була надзвичайна подорож. Музика Шимановського «підкорила» цей ансамбль, «підкорила» хор і оркестр. Потім ми багато разів виконували «Stabat Mater», згодом взялися за Третю симфонію...
Відчуваю, що ми потрапили з цією музикою в потрібний час. Світ тільки зараз дозрів до її сприйняття. Релігійні твори Шимановського, такі як «Stabat Mater» і «Літанія до Діви Марії» дедалі очевидніше відповідають духовним потребам людей. Крім того, ця музика надзвичайно колоритна і напрочуд емоційна. Англійці не змогли прийняти таку гостру і пряму емоційність, їм довелося до цього дозріти. Тепер ми до цього готові. Мене завжди дивувало, чому скрипалі всього світу не грають хоча б один концерт Шимановського, чому піаністи не грають «Концертну симфонію». Ці твори давно могли б збагатити світовий репертуар. Сьогодні надзвичайно важливо не обмежуватися двадцятьма-тридцятьма творами, які записав Тосканіні. Публіка готова слухати новий репертуар, про що свідчить надзвичайний успіх Гурецького, і не лише серед традиційної філармонійної публіки. У нього в Англії є нова аудиторія, яка раніше ніколи не слухала серйозну музику. Думаю, таке може статися і з музикою Шимановського.
Відкриття Третьої симфонії Шимановського я завдячую Вітольду Лютославському. Він сказав мені, що коли вперше почув її, то кілька тижнів перебував у трансі. Саме завдяки цьому твору він вирішив стати композитором. Третя симфонія — чудовий, містичний твір, який показує, наскільки автор захоплюється Сходом. Його атмосфера відповідає потребам сучасного слухача. Однак я вважаю, що пізніша творчість Шимановського є ще більшою цінністю для нашої сучасної культури, коли він звертається до польської традиції, навіть сягає слов’янських коренів, посилається на Мусоргського. Наприкінці ХХ століття решта світу має відкрити те, що ви завжди знали: Шимановський є одним із найвидатніших композиторів цього століття.
[«Studio» 1994 №10]
Інший всесвітньо відомий диригент Шарль Дютуа записав зі своїм колективом – Симфонічним оркестром Монреаля – обидва скрипкові концерти Кароля Шимановського. Солісткою була канадська скрипалька Шанталь Жюльєт. Цей диск також записала фірма «Decca». Ось що сказав Дютуа про музику Шимановського:
Нам дуже подобається музика Шимановського, яка надзвичайно багата, сповнена чудових барв і в цьому сенсі наче мало схожа на центральноєвропейську. Я думаю, що ми виконаємо її досить добре. Ми вже виконали багато творів Шимановського, не тільки скрипкові концерти з мадам Жюльєт, з якими ми гастролюємо по всьому світу. Ми навіть були з ними в Буенос-Айресі і Токіо. Ми також грали Третю і Четверту симфонії, «Концертну увертюру», «Stabat Mater». Оркестрових творів залишилося небагато. Можливо, ця музика не дуже популярна, але її час настає. Мене вона зачаровує давно. Я виконував твори Шимановського з усіма великими американськими оркестрами, зокрема: з оркестром Нью-Йоркської філармонії, Бостонським симфонічним оркестром, Філадельфійським оркестром. Ще будучи скрипалем, я грав «Джерело Аретузи» з «Міфів». Це один із тих творів, який повинен грати кожен скрипаль. «Скрипкова соната» чудова, мені подобаються обидва квартети. Я також трішки знаю фортепіанну музику Шимановського.
[« Studio» 1994 № 9]
Здається, музика Шимановського знайшла свій час і сьогодні вона частіше звучить у концертних залах та на оперних сценах. Одним із найважливіших чинників сучасного ренесансу Шимановського у світі є опера «Король Роґер», одна з найпопулярніших польських опер усіх часів. Цей твір було створено в 1918-1924 роках до лібрето Ярослава Івашкевича. Шимановський уже пережив захоплення німецьким неоромантизмом і шукав нових джерел для натхнення. У 1914 році він здійснив надзвичайно важливу для свого творчого розвитку подорож до Італії, Сицилії та Північної Африки. На зворотному шляху він зупинився в Парижі, де познайомився з творчістю Клода Дебюссі та Моріса Равеля. Відтоді свої роботи композитор створюватиме переважно під впливом імпресіонізму, екзотики та античності. Екзотичною та античною є тематика, з’являються теж елементи стилізації; характер звучання стає імпресіоністичний. Шимановський спрощує фактуру своїх творів і відмовляється від густого, поліфонічного переплетіння багатьох мелодійних мотивів. Проте він не відмовляється від мелодії, а веде її на тлі мінливих колористичних суголось. Останні характерні для імпресіонізму, який, підкреслюючи чуттєві властивості звуку, висуває на перший план гармонію і применшує значення мелодії.
Шимановський поєднує вплив гармонії з активною роллю мелодії, надаючи своєму «імпресіонізму» індивідуальний характер, що відрізняє його від інших європейських митців, пов'язаних із цим напрямом. Усі ці особливості музичної мови Шимановського виразно помітні в «Королі Роґері» і разом із темою лібрето визначають його оригінальність. Тут є як елементи музичної драми у вигляді лейтмотивів, так і елементи опери, наприклад, закриті сцени, що стримують розвиток дії, але завжди міцно з ними пов’язані, а також відлуння грецької трагедії з її приспівами, що перебувають поза драматичною дією. Таким чином Шимановський створив надзвичайний різновид театрально-музичного спектаклю, який вирізняється оригінальністю на тлі тогочасних європейських творів.
Таких оригінальних творів у доробку Шимановського чимало. Вся його музика має неповторну чарівність, яка може бути дуже привабливою для сучасних меломанів.
У 2011 році Інститут Адама Міцкевича у співпраці з Варшавським університетом запустив веб-сайт www.karolszymanowski.pl.
Переклад: Тарас Лильо
