Мистецьку освіту розпочав у 1890-1891 роках у варшавському класі рисунку Войцєха Ґерсона. У роках 1891-1893 навчався у краківській Академії Мистецтв у майстерні Іґнаци Яблонського, Владислава Лушкевича, Флоріана Цинка і Юзефа Унєжинського. W 1893 продовжував навчання в Мюнхенi у приватних школах Станicлава Ґрохольскєґо і Антона Ажбего. У 1894 році поїхав до Парижу, де навчався в Академі Жуліан (Académie Julian) у майстернях художників Б.Константа, R.Koліна i Ж.-П. Лоуренса. У 1897 повернувся до Мюнхена, щоб вдосконалити свої художні вміння у школі С.Холосєґо (S. Hollósy), перебував також в Угорщині, де Холосі створив мистецьку арт-колонію. У 1898 він осів в Італії, яка його мистецькою Батьківщиною на понад двадцять років, жив у Римі, виїжджав до Антіколі Коррадо, Соренто, Амальфі і на Капр, відвідував Венецію, Падве, Равенну, Флоренцію і Сєну. Жваво брав участь у житті польської мистецької тусівки у Римі. В роки 1901-1907 співпрацював як ілюстратор з елітарним варшавським мистецько-літературним часописом "Хімера", від 1906 року писав на сторінках мюнхенського журналу "Юґенд" ("Jugend"). Виконував теж ілюстрації до книг, в тому числі до книг, наприклад "Любові" Каспровича (Львів, 1902), "Майстра" Твардовського, "5 співів про чини Леопольда Стаффа" (Львів, 1902) і Думи про гетьмана Stefana Żeromskiego (Варшава, 1909). Від 1908 належав до угрупоовання "Віблам" ("Оdłam"). У 1921 році повернувшись оселився в Варшаві, звідки провадив подорожі до Італії і на південь Європи, в тому числі до Дубровника. Від 1930 року викладав у Варшавській Академії Мистецтв імені Ґерсона. Свої роботи регулярно експонував у варшавському Towarzystwie Zachęty Sztuk Pięknych (1893, 1895, 1896-1899, 1901, 1903, 1905, 1907-1916, 1922-1926, 1928-1932, 1934-1936, 1937-1938), Салоні Кривульта (1899, 1900, 1902, 1903, 1904-1905), Салоні Куликовського (1906) i Салоні Абе Ґутнаєра (1915, 1917). Презентував свою творчість також у товаристві Приятелів Мистецтва у Кракові (1898-1901, 1902, 1904-1905) i Львові (1901, 1910, 1911/1912, 1922); крім того виставлявся у Лодзі (1903, 1929), Любліні (1912, 1922), Познані (1911), Toруні (1927) i Вільнюсі (1932). Ряд індивідуальних виставок Окуня відбувся у варшавському TZSP (1902, 1906, 1911, 1913, 1919, 1920, 1924, 1929, 1933, 1939). Художник брав участь у закордонних експозиціях, в тому числі у Парижі (1895, 1921), Берліні (1899), Києві (1900), Mюнхені (1906-1907, 1928) i Римі (1916/1917).
Репертуар тематичного малярства Окуня, обіймав пейзажі, портрети і фантастичні композиції. Його малярство і картини наділене вишуканою декораційністю і багатою малярською матерією. В ранній фазі творчості він послуговувася гнучкою, сецесійною лінією і багатою гамою світлистих, змодульованих барв ("Пейзаж з Антіколі", 1906). У італійських пейзажах майстерно створював ілюзію просторової глибини, перфекційно відтворював дрижання навколишнього простору, суґестивно показував люміністичні ефекти, перфекційно відтворював дрижання розігрітого повітря і насичував картини внутрішнім блиском, перфекційно відтворював дрижання розігрітого повітря і насичував образи внутрішнім блиском. Подібну атмосферу доповідав іноді штафаж, який провадив елемент наррації, але зариси адитивно нашарованих, підданих синтетичній геометризації будівлі ренесансових міст відсилали уяву глядача до віддаленого майбутнього ("Автопортрет з жінкою на тлі Антіколи-Коррадо", 1900). Занурена у сонце італійська архітектура набрала символічного виміру, немов мури Єрусалиму - у картині "Юда" (1901), будучим першовзірцем , який відкриває цикл ілюстрацій до поеми "Юда" Каспровича ("Хімера" 1901, z 10/11/12); На зарисів міста та на узгір'ї яскравіє постать Юди, у вигляді профіля заглибленого в тінь, пригніченого власною виною Юди, чиї скроні оздоблює діадема із срібняків. Краєвиди римських будівель, оборонних веж і руїн, морські краєвиди і скалисті пейзажі пейзажі Окунь відтворював, гармонізуючи барви фіолету, блакиті і трояндового, які доповнював відтінками зелені і бронзу. Кольорову гаму притлумлював надаючи картинам тонації гобелену ("Два кипаиси", 1911) або оживляючи і насичуючи сонячним блиском ("Вигляд з вікна - Антіколі Коррадо", 1905). Під впливом японізуючої естетики, впроваджував у своїх композиціях "загратування", запозичених із орієнтальних дереворитів скупчення галузок і коріння дерев, розміщених на першому плані, через яку просвічує пейзажу у тлі ("Осіннє листя", 1912, Дерево помаранчі, 1931). Він використовував також "жаб'ячу" перспективу, вказуючи річковий краєвид з-під мосту ("Пейзаж із водоспадом і замком", 1900), але висунуті на перший план потужні пеньки дерев контрастували з площиною моря ("Хлібне дерево у Амафі", 1921). Сугестивно передана атмосфера гарячого Півдня поєднується на пейжах Окуня із декораційністю кадру і синтетичним трактуванням форм ("Південний пейзаж", 1930). У час перших років перебування митця в Італії, зародились символічні твори з літературною складовою, яку грунтуючись на міфології і легендах, і будучи заразом люміністичними студіями із багатою фактурою, отриманою короткими потягуваннями пензля і дрібними мазками ("Driada. Богінська лісова", 1902). Значну частину мистецької спадщини Окуня становить портретне мистецтво. Поруч із репрезентаціними салонними портретами ("Дама у смугастій сукні", 1908) і історичних костюмованих візерунках ("Фантазійний портрет", wyst.1911; "Автопортрет у іспанському строї", 1911) митець неодноразово малював жіночі голови, якi викликали казкову ауру ("Голова римлянки", виставлене 1906, Беатриче, Фульвія і Роса, всі виставлені 1911 року); ці взірці містилися у сфері уяви більше, ніж у конвенцію портрету, який ретельно відтворює фізіономічні риси модельок ("Портрет на тлі кипарисів", 1911). Постать таємничої жінки, привабливої і спокусливої, іноді навіть аж демонічної, стала, побідно як в іконографії європейського символізму - триваючим мотивом в творчості Окуня (Херодіада; Саломе, виставка 1902); "Павич" (виставлений 1905), "Ящірка", перед 1906). У рисунках ефірність ефемерних плям акварелі, їх прозорість і взаємопроникнення викликали з уяви образ обличчя жінки, взяте з уяви. Вимір фантазії поєднувався із відчуттям музичних ритмів, які проникали як у людську душу, так і саму природу ритмів, протеставлену округлим кучерям розвіяного волосся модельки, яка вникає у сферу пейзажу. Пластичний еквівалент модерністичної концепції панпсихізму - ідеї нерозривної єдності духовного елементу матерії , Окунь створив у своїх вінєтах сецесійної стилістики, яка оздоблювала шпальти "Хімери". У рисунках і картинах Окуня з'являються також уявні образи принцес і принців у пишнооздоблених строях ("Принцеса у суді", перед 1911; "Чорна дама", "Чорний лицар", виставлені 1911; "Боротьба добра і зла"; "Переможець", 1910) - казковий мотив, знаменний для іконографії німецьких символістів, зосереджених навколо часопису "Jugend", для якого Окунь виконав ряд ілюстрацій. Вимір фантасмагорії має символічну композицію "Ми і війна" (1923), у якому декораційність шат і тла гармонує з веристичним трактуванням фізіономічних рис митця і його власних. Знаменна для модернізму тема музичного елементу, усвідомлюючу абстакційну природу мистецтва і з'являється у настроєвих композиціях "4 струни скрипки і музика" (Філістери, невдячні слухачі) - 1904.
Автор: Iрена Коссовска, Інститут Мистецтв Польської Академії Наук, квітень 2003