Годі не помітити, що автори фольклористичного журналу, пишучи про події вересня 1939 року, постійно посилаються на згаданий радіовиступ В’ячеслава Молотова (уривки з цієї промови вміщені у № 3, 4, 1939 р. та № 1, 2, 1940 року «Народної творчості»): посилання на промову, яка виправдовує агресію проти Польщі, часто з’являються в радянському фольклорі – наприклад, у піснях «Ой тікали вражі ляхи» та «Жили-були у Варшаві». Перша пісня, приписувана кобзареві Федору Кушнерику, вперше опублікована наприкінці листопада 1939 року в районній газеті «Ленінський шлях». Значною мірою вона є поетичною інтерпретацією промови Молотова:
...по всій нашій батьківщині вістка пролунала:
По радіо сам Молотов урочисто мовив,
Щоб полки товариш маршал до бою готовив,
Що полки червоні підуть, будуть визволяти,
Братів наших, що за Збручем страждали від шляхти.
Загуділи грізні танки, заіржали коні, –
То бійців колони дружні ішли у поході.
Наслідуючи традицію народного епосу, автор пісні підсумовує свою розповідь про радянський напад на Польщу похвалою герою, а саме Сталіну. Щасливі «брати за Збручем» дякують йому за те, що він звільнив їх з рабства:
Славлять партію велику і Сталіна-друга, вождя, вчителя трудящим, найпершого друга.
Натомість у пісні «Жили-були у Варшаві», приписуваній бандуристу Іванові Галинському з Києва, сильний наголос робився на негативному представленні польської влади. Її показано як безтурботне «польське панство дурнувате», яке пиячить, об’їдається і постійно розважається. Автор пісні кепкує зі сподівань поляків, що у разі небезпеки їм допоможуть союзницькі країни:
З панством Франції братались та на лордів покладались.
Цікаве також пояснення мотивів нападу СРСР на Польщу: згідно з радянським піснетворцем, це була спроба з’ясувати, чи вміють поляки воювати. Мовляв, про це у своєму радіозверненні говорив Молотов:
Ну, подивимось, поляки,
що то є ви за вояки,
Молотов сказав в промові:
повоюйтеся, панове!