Катинь знову стала незручною темою
Напередодні Дня пам’яті жертв Катинського злочину у Польщі видали книжку «Катинь. Путівник місцями злочину» (Katyń. Przewodnik szlakiem Zbrodni). Про те, чому Катинь знову стала незручною темою, білі плями історії і ставлення поляків до власної історії з одним із авторів книги, істориком Мацєєм Вирвою поговорив Євген Клімакін.
Євген Клімакін: Катинському злочину — розстрілу близько 22 тисяч польських військовополонених за наказом Сталіна у 1940 році — присвячено сотні книжок. Чому ви з Ядвіґою Роґожею вирішили написати ще одну?
Мацєй Вирва: Ця книжка відрізняється від інших. Це путівник місцями радянського злочину. Ви маєте рацію, є багато історичних книжок про Катинь, біографій жертв, спогадів членів катинських родин. Але путівника не було. Наша книжка показує читачеві останній шлях ув’язнених польських офіцерів.
ЄК: Як багато поляків сьогодні відвідує Катинь?
МВ: Мало. Протягом року 700-800 осіб. Людей лякає необхідність робити візи. Поляки в принципі дуже рідко їздять до Росії. Завдяки нашому путівнику і ті, хто вирушає на Катинський цвинтар, і ті, хто туди не поїде, можуть прочитати про ці місця, побачити фотографії. Кожен може подумки пройти шлях польських військовополонених. Минулого року я вперше відвідав Катинь. Як історик я дуже багато знав про це місце, про людей, яких там вбили, та завжди уникав такого зіткнення з Катинню в реальності.
ЄК: Чому?
МВ: Я вивчав біографії жертв, знав, чим вони займались, хто чекав на них вдома, читав листи полонених. Тобто досліджував це як історичну подію. Коли мені доводилося вести листування з родинами жертв, я намагався швидко переключитися, не хотів пускати це в серце. Розумієте, це дуже важко: бути там, де вбили тисячі невинних людей, долі яких тобі відомі. Та я себе змусив. Приїхав і кілька годин ходив по катинському лісі. Перш за все підійшов таблички з ім’ям єдиної жінки, яка там спочиває, Яніни Левандовської. Вона була неймовірною людиною! Пані Яніна народилася в Харкові, у польській родині, навчалася в консерваторії, вміла стрибати з парашутом, була пілотом літака, служила у Війську Польському. За рік до розстрілу вийшла заміж. Поїздка в Катинь була для мене дуже сильним переживанням.
Picture display
standardowy [760 px]
Меморіал в Катині, плити з прізвищами вбитих. Фото: архів Центру польсько-російського діалогу і порозуміння
ЄК: Зустріччю зі старими знайомими?
МВ: Так. Знайомими, яких немає.
ЄК: Чому ви змусили себе туди поїхати?
МВ: Я дізнався, що в Катині відбуваються неправильні речі.Там вже декілька років, наприклад, стоїть вагон — експонат експозиції «ГУЛАГ на колесах», яка розповідає про репресії 30-х років. А в минулому році росіяни відкрили на місці поховання музей. Це місце — цвинтар. На цвинтар можна приносити квіти, запалювати свічки, молитися. Але не можна на цвинтарі влаштовувати куточок політінформації, а тим більше поширювати брехливу інформацію.
ЄК: Брехливу?
МВ: Так. Експозиція музею розповідає про долі воїнів радянсько-польської війни 1920 року. Там можна дізнатися, наприклад, що поляки вбивали радянських солдат. Насправді військовополонені тієї війни загинули від хворіб та дуже поганого харчування. Навіщо казати неправду про чисельність полонених, навіщо порівнювати воїнів, які померли від хворіб з тими, кого розстріляли за наказом Сталіна без суду і слідства? Навіщо робити на цвинтарі музей і поширювати брехню? Ми не проти польсько-російської дискусії на будь-яку тему. Ми можемо говорити про що завгодно, відстоювати власні позиції, слухати аргументи іншої сторони, але давайте робити це не на цвинтарі. Музей можна було відкрити будь-якому іншому місці.
Picture display
standardowy [760 px]
Експозиція «Росія і Польща. ХХ століття. Сторінки історії». Музейно-виставковий центр Меморіалу Катинь. 2018 рік. Фото: архів Центру польсько-російського діалогу і порозуміння
ЄК: Як ви думаєте, які висновки роблять відвідувачі музею?
МВ: Людина, яка туди потрапляє, дізнається про невдячних поляків, які знищують пам’ятники воїнам Червоної армії. Її накручують проти поляків. Там нема й слова про те, що СРСР багато років казав неправду, ніби Катинський розстріл — злочин німців. Автори експозиції стверджують, що найкращі стосунки між нашими країнами були в комуністичні часи. До речі, ідея написати книгу з’явилася у мене саме після того, як я все це побачив.
ЄК: Щось ще там змінилося?
МВ: Змінився логотип меморіального комплексу. Раніше в слові «Катинь» літера «т» була зображена у вигляді хреста. На мій погляд, це дуже вдалий і сильний символ. Для тисяч людей це місце стало свого рода Голгофою. Зараз в логотипі звичайне «т».
ЄК: Чому керівництво змінило логотип?
МВ: За офіційною версією, росіяни через цю літеру не могли прочитати слів. Мені здається, всі ці зміни потрібні для того, щоб розмити пам’ять про Катинський злочин, розмити пам’ять про місце, в якому НКВС розстріляв польських військових.
Picture display
standardowy [760 px]
Меморіал в Катині. Фото: архів Центру польсько-російського діалогу і порозуміння
ЄК: Чому в Катинському лісі з’явилась ця експозиція?
МВ: Я думаю, що Катинь показувала і показує, як насправді виглядають відносини між нашими країнами. Вона мов лакмусовий папірець. Коли у російської влади було бажання співпрацювати з Польщею, вона розсекретила частину катинських документів, передала їх нам. В 2000 році відбулося урочисте відкриття польського військового кладовища. До цього між Варшавою та Москвою панував менш сприятливий політичний клімат. Влада стверджувала, що СРСР не причетний до розстрілів. В 90-х на офіційному рівні нарешті вдалося сказати, що поляків розстрілювали не німці, а НКВС за наказом Сталіна. До цього моменту там стояв пам’ятник з табличкою про відповідальність німців.
ЄК: Зараз його немає.
МВ: Пам’ятника немає. Але лишилась, наприклад, гранітна плита з інформацією, що в Катинському лісі в травні 1943 року солдати Третього Рейху вбили 500 радянських воїнів. В Катині спочивають радянські жертви — мешканці Смоленської області, яких убивали починаючи з 20-х років. Розстріли у цьому місці сягнули свого апогею під час Великого терору, в 1937-1938 роках. Те, що відбувається сьогодні, вписується в імперську політику кремлівської влади. Роботу над концепцією цього місця координувало Російське військово-історичне товариство під контролем міністра культури Володимира Мединського. Скульптурну композицію (пам’ятник «Розстріл» і Стіну Пам’яті) проектував скульптор Андрій Ковальчук, який був довіреною особою Путіна на останніх президентських виборах. Саме він є автором пам’ятника Олександру ІІІ в Лівадії, в окупованому Криму.
Picture display
standardowy [760 px]
Обкладинка книжки «Катинь. Путівник місцями злочину». Автори: Ядвіґа Роґожа, Мацєй Вирва. Видавець: Центр Польсько-російського діалогу і порозуміння
ЄК: А якісь позитивні зміни є?
МВ: В Катині нарешті з’явилася Стіна Пам’яті з прізвищами радянських жертв репресій.
ЄК: Їх було більше, ніж поляків?
МВ: Відомі прізвища 4415 поляків і близько 8000 радянських громадян. Погано, що вказані лише імена і прізвища жертв з СРСР. Деякі прізвища повторюються, тому нащадкам буде важко з’ясувати, їхній це родич чи ні. Працівники товариства «Меморіал» говорили, що варто вказувати також дати народження та смерті жертв — як на польській частині цвинтаря.
ЄК: Як ви оцінюєте історичні знання про Катинь?
МВ: Зрозуміло, що поляки знають більше. Це наш біль… Спілкуючись з росіянами, я розумію, що багатьом добре відома історія Катинського злочину. Проте все частіше в російських ЗМІ ми чуємо відверту брехню — або про те, що вбивці поляків невідомі, або що розстрілювали німці. Це дуже погана тенденція.
ЄК: Чому повертається ця радянська риторика про відповідальність німців?
МВ: Влада Росії вважає, що 90-ті — період, коли розсекречували катинські документи, коли говорили правду і каялися — був моментом слабкості. Зараз в них настав момент величі. Росія Путіна хоче повернути собі могутність. В цю концепцію аж ніяк не вписується необхідність говорити правду про злочини Сталіна, мільйони вбитих своїх і чужих громадян. Сталіна знову називають великим переможцем, великим менеджером, його культ відроджується. Влада не хоче говорити про його злочини. Розумієте, неможливо одночасно культивувати Сталіна і виводити його на чисту воду. Тому Катинь знову стала незручною темою. Влада Росії не хоче, щоб громадяни знали правду про історію власної країни. Вони укріплюють в свідомості росіян байки про країну-переможницю, Сталіна, який врятував увесь світ, і т.д.
Picture display
standardowy [760 px]
На території польського військового цвинтаря в Катині встановлено чотири плити з символами християнства (православ'я, католицизм), юдаїзму та ісламу. Представники цих релігій покояться в Катинському лісі. Фото: архів Центру польсько-російського діалогу і порозуміння
ЄК: Що нам невідомо про Катинь?
МВ: Дуже багато. Ми не знаємо, де саме в Катині відбувалися розстріли. Є кілька гіпотез, але точних даних немає. Нам не відомі прізвища всіх жертв катинського злочину з т.зв. білоруського списку. Це найважливіше. Ми в Польщі хочемо знати ім’я кожного громадянина нашої країни, вбитого за наказом Сталіна. Ми хочемо повернути пам’ять тим, кого її позбавили. Це наш обов’язок.
ЄК: На території колишнього СРСР сталінські репресії торкнулися мільйонів родин. Мало хто з нащадків сьогодні шукає місця поховання своїх родичів. Чому для поляків настільки важливо знайти документи, місце поховання кожної жертви?
МВ: Думаю, на це сильно вплинула польська католицька традиція. Наприклад, в багатьох регіонах Польщі досі існує традиція згадувати померлих в День всіх святих. Ксьондз приходить на цвинтар і не лише молиться, але й читає імена і прізвища всіх померлих. Кожен покійний повинен мати своє місце — це закарбовано в нашій підсвідомості. У поляків і вихідців із СРСР різне ставлення до жертв сталінського терору. Для поляків жертви сталінізму — герої. В СРСР же пам’ять про жертв культивувалася доволі рідко. Найбільше зла Сталін спричинив власним співгромадянам. Та родини жертв навчилися не ставити небезпечні запитання ні собі, ні близьким. Спрацьовував інстинкт самозбереження. Можливо, саме тому сьогодні не так багато росіян, білорусів чи українців шукає місця поховання родичів, намагається дізнатися правду про те, що відбулося з їхніми близькими. В Польщі не було репресій такого рівня. Кожен поляк знав правду про Катинь, тому нам довелося боротися лише за правду на офіційному рівні.
[{"nid":"5415","uuid":"2bac71b5-1a2d-4daf-8655-b487c5b92def","type":"article","langcode":"uk","field_event_date":"","title":"\u0425\u0442\u043e \u0434\u043e \u0436\u0443\u0440\u0456? \u0428\u043e\u043f\u0435\u043d\u0456\u0432\u0441\u044c\u043a\u0438\u0439 \u043a\u043e\u043d\u043a\u0443\u0440\u0441 \u0443 \u043c\u0456\u0436\u0432\u043e\u0454\u043d\u043d\u0456 \u0440\u043e\u043a\u0438","field_introduction":"\u041f\u0440\u0438 \u043e\u0440\u0433\u0430\u043d\u0456\u0437\u0430\u0446\u0456\u0457 \u0431\u0443\u0434\u044c-\u044f\u043a\u043e\u0433\u043e \u043c\u0443\u0437\u0438\u0447\u043d\u043e\u0433\u043e \u043a\u043e\u043d\u043a\u0443\u0440\u0441\u0443 \u043e\u0440\u0433\u0430\u043d\u0456\u0437\u0430\u0442\u043e\u0440\u0438 \u043f\u043e\u0432\u0438\u043d\u043d\u0456 \u0432\u0438\u0440\u0456\u0448\u0438\u0442\u0438, \u0447\u0438 \u0434\u043e \u0439\u043e\u0433\u043e \u0436\u0443\u0440\u0456 \u043f\u043e\u0432\u0438\u043d\u043d\u0456 \u0432\u0445\u043e\u0434\u0438\u0442\u0438 \u0432\u0456\u0434\u043e\u043c\u0456 \u0430\u0440\u0442\u0438\u0441\u0442\u0438, \u043f\u0435\u0434\u0430\u0433\u043e\u0433\u0438, \u0441\u043f\u0435\u0446\u0456\u0430\u043b\u0456\u0441\u0442\u0438 \u0432 \u043f\u0435\u0432\u043d\u0456\u0439 \u0433\u0430\u043b\u0443\u0437\u0456 \u0432\u0438\u043a\u043e\u043d\u0430\u0432\u0441\u0442\u0432\u0430, \u0442\u0435\u043e\u0440\u0435\u0442\u0438\u043a\u0438 \u043c\u0443\u0437\u0438\u043a\u0438, \u043c\u0443\u0437\u0438\u0447\u043d\u0456 \u043a\u0440\u0438\u0442\u0438\u043a\u0438, \u0456\u0441\u0442\u043e\u0440\u0438\u043a\u0438 \u043a\u0443\u043b\u044c\u0442\u0443\u0440\u0438, \u043c\u0443\u0437\u0438\u0447\u043d\u0456 \u0432\u0438\u0434\u0430\u0432\u0446\u0456, \u043c\u0435\u043d\u0435\u0434\u0436\u0435\u0440\u0438 \u0442\u0430 \u0456\u043c\u043f\u0440\u0435\u0441\u0430\u0440\u0456\u043e? \u0428\u043e\u043f\u0435\u043d\u0456\u0432\u0441\u044c\u043a\u0438\u0439 \u043a\u043e\u043d\u043a\u0443\u0440\u0441 \u2013 \u0443\u043d\u0456\u043a\u0430\u043b\u044c\u043d\u0438\u0439, \u0439\u043e\u0433\u043e \u043e\u0441\u043e\u0431\u043b\u0438\u0432\u0456\u0441\u0442\u044c \u0443 \u0442\u043e\u043c\u0443, \u0449\u043e \u0432\u0456\u043d \u043f\u0440\u0438\u0441\u0432\u044f\u0447\u0435\u043d\u0438\u0439 \u043c\u0443\u0437\u0438\u0446\u0456 \u043e\u0434\u043d\u043e\u0433\u043e \u043a\u043e\u043c\u043f\u043e\u0437\u0438\u0442\u043e\u0440\u0430. \u0426\u0435 \u0432 \u043f\u0435\u0432\u043d\u043e\u043c\u0443 \u0441\u0435\u043d\u0441\u0456 \u0432\u0438\u0437\u043d\u0430\u0447\u0430\u0454 \u0441\u043a\u043b\u0430\u0434 \u0436\u0443\u0440\u0456.\r\n","field_summary":"\u0428\u043e\u043f\u0435\u043d\u0456\u0432\u0441\u044c\u043a\u0438\u0439 \u043a\u043e\u043d\u043a\u0443\u0440\u0441 \u2013 \u0443\u043d\u0456\u043a\u0430\u043b\u044c\u043d\u0438\u0439, \u0439\u043e\u0433\u043e \u043e\u0441\u043e\u0431\u043b\u0438\u0432\u0456\u0441\u0442\u044c \u0443 \u0442\u043e\u043c\u0443, \u0449\u043e \u0432\u0456\u043d \u043f\u0440\u0438\u0441\u0432\u044f\u0447\u0435\u043d\u0438\u0439 \u043c\u0443\u0437\u0438\u0446\u0456 \u043e\u0434\u043d\u043e\u0433\u043e \u043a\u043e\u043c\u043f\u043e\u0437\u0438\u0442\u043e\u0440\u0430. \u0426\u0435 \u0432 \u043f\u0435\u0432\u043d\u043e\u043c\u0443 \u0441\u0435\u043d\u0441\u0456 \u0432\u0438\u0437\u043d\u0430\u0447\u0430\u0454 \u0441\u043a\u043b\u0430\u0434 \u0436\u0443\u0440\u0456.","topics_data":"a:1:{i:0;a:3:{s:3:\u0022tid\u0022;s:5:\u002259608\u0022;s:4:\u0022name\u0022;s:13:\u0022#\u043c\u0443\u0437\u0438\u043a\u0430\u0022;s:4:\u0022path\u0022;a:2:{s:5:\u0022alias\u0022;s:14:\u0022\/topics\/muzika\u0022;s:8:\u0022langcode\u0022;s:2:\u0022uk\u0022;}}}","field_cover_display":"default","image_title":"","image_alt":"","image_360_auto":"\/sites\/default\/files\/styles\/360_auto\/public\/images\/imported\/z_img\/pl_fo_chopin_lata_przedwojenne__w330_4266075.jpg?itok=Y426YMKN","image_260_auto":"\/sites\/default\/files\/styles\/260_auto_cover\/public\/images\/imported\/z_img\/pl_fo_chopin_lata_przedwojenne__w330_4266075.jpg?itok=rE5dWx1O","image_560_auto":"\/sites\/default\/files\/styles\/560_auto\/public\/images\/imported\/z_img\/pl_fo_chopin_lata_przedwojenne__w330_4266075.jpg?itok=9yq7BcBm","image_860_auto":"\/sites\/default\/files\/styles\/860_auto\/public\/images\/imported\/z_img\/pl_fo_chopin_lata_przedwojenne__w330_4266075.jpg?itok=_Bvc6jzn","image_1160_auto":"\/sites\/default\/files\/styles\/1160_auto\/public\/images\/imported\/z_img\/pl_fo_chopin_lata_przedwojenne__w330_4266075.jpg?itok=_x7yCcjs","field_video_media":"","field_media_video_file":"","field_media_video_embed":"","field_gallery_pictures":"","field_duration":"","cover_height":"249","cover_width":"330","cover_ratio_percent":"75.4545","path":"ua\/node\/5415","path_node":"\/ua\/node\/5415"}]