10 фільмових місць, які можна відвідати в Польщі
Ефектні палаци і замки з привидами, чудові пленери, створені силами природи, і непоказні будинки, які кінематограф вберіг від забуття. Запрошуємо на екскурсію найгарнішими кіномісцями.
Замок Оґродзенець: серіял «Відьмак»
Picture display
pełna szerokość [1160 px]
Замок Оґродзенець, фот. Marta Błażejowska/AG. Кадр із серіялу «Відьмак» («Wiedźmin»), 2019, фот. Netflix
Хоча це одна з найстарших будівель у нашому списку, однак щойно тепер починаються її золоті часи. Замок в місцевості Оґродзенець, а властиво його мальовничі руїни, не так давно з’явився у фільмі «Відьмак», а ефектне відтворення в продукції Нетфлікса стало причиною, що ним почали активно цікавитися бюро подорожі й туристичні сервіси цілого світу. Все вказує на те, що через шість століть від заснування замок Оґродзенець знову матиме свій зоряний час.
Монументальний замок розташований за 60 кілометрів від Кракова. Він відомий не лише завдяки серіалові про Ґеральта з Рівії, який став гітом, а й з огляду на… духа, який нібито віддавна лякає там людей. Ця нетипова істота прибирає вигляду великого і чорного пса, який тягне за собою довгий ланцюг. За легендою, це дух Станіслава Варшицького, колишнього власника замку Оґродзенець, якого за його скупість і жорстокість до підданих диявол прирік на пекло. І хоча Лихий забрав його до себе, давній магнат вертається на свої володіння у вигляді пса, щоб пильнувати улюблений маєток.
Церква в Князях: «Холодна війна»
Picture display
pełna szerokość [1160 px]
Церква в Князях, фот. Jakub Orzechowski/AG. Кадр з фільму «Холодна війна», реж. Павел Павліковський, 2018, фот. Łukasz Bąk/Kinoświat
Якщо для замку Оґродзенець успіх «Відьмака» став шансом на туристичне процвітання, то для церкви в Князях «роль» у фільмі може стати шансом на виживання. Мова про греко-католицьку церкву в місцевості Князі, невеликому селі на у Люблінському воєводстві, неподалік польсько-українського кордону.
Непомітна церковця, яка впродовж останнього часу руйнувалася, стала відомою завдяки «Холодній війні» Павла Павліковського. Це тут відбувалися сцени зустрічі коханців, яких зіграли Томаш Кот і Йоанна Куліґ. Церква без даху, яку показав Павліковський, змушувала згадати незабутні кадри з «Попелу та діаманту» Анджея Вайди і була місцем, де відбувалася гарна і сумна історія любові.
Церква святої Параскеви була збудована в 1798-1806 роках, а її фундаторами були любуські князі, предки котрих потрапили до Польщі з Молдови або Семигороду. Під час Другої світової війни церква дуже постраждала, а після 1947 року, коли православних силою виселили з Розточчя, будівля почала занепадати. Її єдиними опікунами були місцеві мешканці, які турбувалися про церкву, адже вона була свідченням історії та регіональної спадщини. Сьогодні, після великого успіху «Холодної війни», їм легше виборювати порятунок церкви та намагатися перетворити її в туристичну атракцію.
Лабіринт Блендні Скелі: «Хроніки Нарнії: Принц Каспіан»
Picture display
pełna szerokość [1160 px]
Національний Парк Столових Гір, фот. Gerard/Reporter/East News. Кадр з фільму «Хроніки Нарнії: Лев, чарівниця і стара шафа», 2005, режисер Ендрю Адамсон, фот. Forum Film Poland Sp. z o.o.
Якщо при нагоді візиту до Польщі ви захотіли б побачити і Нарнію, то маємо для вас хорошу новину: це можливо! Адже Нарнія розташована зовсім недалеко, а точніше — в Столових Горах. Це тут, неподалік чеського кордону міститься один із найнезвичніших лабіринтів у Польщі, Блендні (тобто Помилкові!) Скелі. Його чарівність настільки захопила Ендрю Адамсона, режисера «Хронік Нарнії: Лева, чарівниці і старої шафи», що частину планів до свого фільму він вирішив зняти саме в Столових Горах.
Та все сталося інакше. В першій частині «Хронік…» Столові Гори були лише відтворені у кіностудії. Сценаристи спочатку ретельно зняли на камеру скельні об’єкти, а потім за цим зразком створили лабіринт в павільйоні у Новій Зеландії. Щойно зйомки «Хронік Нарнії: Принца Каспіана» відбулися на справжніх Блендних Скелях.
Для охочих пройтися слідами відважних дітлахів з магічної Нарнії підготований туристичний маршрут, який має у собі більше магії, ніж цілий фільм Ендрю Адамсона.
Кореневий Яр у Казімєжі Дольному: «Довідник зла»
Picture display
pełna szerokość [1160 px]
Кадр із фільму «The Kindler and The Virgin», режисер Аґнєшка Смочинська, новела у фільмі жахів «Довідник зла», 2018, фот. Aurum Film/EchoWolf Productions/Timpson Films
Казімєж Дольний — одне з найгарніших містечок у Польщі. Упродовж десятиліть він приваблює письменників, художників, режисерів, стаючи пристанню для людей мистецтва та одним з найпривабливіших місць літнього відпочинку над Віслою.
Містечко, яке до Другої світової війни було жвавим осередком єврейської культури, адже 60 відсотків населення там становили євреї, вже в міжвоєнне двадцятиліття почало приваблювати режисерів. Це в Казімєжі Дольному виник легендарний «Дибук» Міхала Вашинського, а також «Єврей грає на скрипці» Юзефа Ґріна і Яна Новіни-Пшибильського з Моллі Пікон в головній ролі. Також після війни Казімєж Дольний був ареною багатьох фільмових розповідей (м. ін. «Двох місяців» Анджея Баранського). Творців кіно він спокушає і до сьогодні, доказом чого може слугувати фільм жахів Аґнєшки Смочинської-Конопки.
Після успіху «Доньок дансингу» режисерку запросили до участи у міжнародному проєкті повнометражної восьмичастинної антології фільму жахів «The Field Guide to Evil». В цьому проєкті Смочинська зняла короткий фільм про Кіндлера, героя мазурських переказів ХІХ століття, який з’їв дюжину людських сердець, щоб мати змогу вигравати судові процеси.
Короткометражний фільм жахів знімали м.ін. у Казімєжі Дольному, а його Кореневий Яр (Wąwóz Korzeniowy) став місцем зйомок найпромовистіших сцен у фільмі.
Вроцлав: «Міст шпигунів», «Холодна війна» та ін.
Picture display
pełna szerokość [1160 px]
Вроцлав, сцена з фільму «Міст шпигунів», режисер Стівен Спілберґ, 2015, Krzysztof Zatycki/Forum
Серед усіх польських міст, які виступають в міжнародній суперпродукції, Вроцлав заслуговує на ім’я майстра фільмових перевтілень. На екранах кіно Вроцлав вдавав і чеську Прагу у фільмі «Я, Ольга Гепнарова» Томаса Вейнреба і Петра Казди, «втілювався» в зимово-воєнний Берлін у «Мості шпигунів» Стіва Спілберґа і «Холодній війні» Павла Павліковського, в «Авалоні» Мамору Оші був ареною антиутопії, а в оскароносному «Характері» Майка ван Діма ставав частиною істинно діккенсівської розповіді, дія якої відбувається в Роттердамі 20-х років минулого століття. У Вроцлаві свої фільми реалізували великі майстри світового кінематографу: Пітер Ґрінвей і Анджей Вайда, Войцєх Гас і Аґнєшка Голланд.
Сьогодні одне з найкрасивіших польських міст притягує кінотворців також завдяки своїй архітектонічній різноманітності. Колись для польських режисерів він був однією з пристаней — це у Вроцлаві містилася Студія Художніх Фільмів, яка була відповідальною за реалізацію таких фільмів як «Попіл та діамант» Анджея Вайди, «Ніж у воді» Романа Полянського, «Рукопис, знайдений у Сараґосі» Войцєха Гаса чи «На срібному глобусі» Анджея Жулавського.
Варшава, Інфлянцький житловий масив / Служев над Долинкою: «Декалог»
Picture display
pełna szerokość [1160 px]
Кадр з фільму «Короткий фільм про любов», режисер Кшиштоф Кесльовський. На фото — Олаф Любашенко, фот. Studio Filmowe Tor
Кшиштоф Кесльовський не любив легких питань, очевидних відповідей і легких фільмових ефектів. Отож не дивно, що героєм одного зі своїх найвідоміших фільмів, серіалу «Декалог», він зробив житловий масив, а таких у комуністичній Польщі були десятки. Інфлянцький житловий масив у Варшаві, а також Служев над Долинкою в його серіалі були майже містичним простором. Це саме там, між високими і сірими блоками з безконечними тротуарами і тяжкими скляними дверми до під’їздів, зустрічалися і миналися всі герої «Декалогу». Це тут молодий молочник з «Короткого фільму про любов» підглядав за вродливою сусідкою навпроти, молода жінка з «Декалогу IV» розпочинала небезпечну гру зі своїм батьком, і це тут Артур Барцісь ніби фільмовий ангел прогулювався з каное на голові.
Житлові масиви, які в Кесльовського стали мікровсесвітом, існують насправді і донині не надто змінилися. В «Декалозі» ми могли побачити також озерце на Ґоцлаві, Костел Вознесіння Господнього на Урсинові, шпиталь на Ліндлея чи Центральний Вокзал.
Недавно, дякуючи режисерці Наталії Коринцькій-Ґруз, з’явився інтернет-путівник локаціями із серіалу Кшиштофа Кесльовського. Щоб пройтися Варшавою з того серіалу, досить зазирнути на сторінку https:mapadekalogu.pl/
Ґданськ: «Бляшаний барабан»
Picture display
pełna szerokość [1160 px]
Катівня, Ґданськ, фот. Renata Dąbrowska/AG. Кадр з фільму «Бляшаний барабан», режисер Фолькер Шльондорф, 1979, фот. Argos Films/Artemis Productions / Bioskop Film
Ґданськ, одне з найкрасивіших і найліпше збудованих польських міст, завжди тішився популярністю у кінотворців. З огляду не лише на свою чарівність, а й історичний контекст. Досить сказати, що до історії кінематографу Ґданськ увійшов в основному як арена фільмів «Людина з мармуру», «Людина з заліза» і «Валенса. Людина надії» Анджея Вайди, тобто історичних фресок про занепад комунізму.
Проте Ґданськ має в своїй історії й міжнародні проєкти. Його показали в болівудському мюзиклі «Мерсал» Атлі Кумара, де розповідається про лікаря, який допомагає найбіднішим, а у чудовому «Тридцять хвилин до півночі» Кетрін Біґелов ґданська набережна була місцем розташування штабу ЦРУ та його негідних дій.
Та найкрасивіший фільмовий образ Ґданська створив Фолькер Шльондорф у фільмі «Бляшаний барабан» за романом Ґюнтера Ґрасса. Фільм отримав «Оскара». Це розповідь про малого хлопця на ім’я Оскар, який на знак протесту проти довколишнього світу вирішив перестати рости. Цим мінливим світом є міжвоєнне Вільне Місто Ґданськ, в якому діють фашистські сили. У фільмі Шльондорфа можна побачити зокрема ґданську ратушу, костел у Ґданську-Вжещу і Вугільний Торг (Targ Węglowy), а в сцені, де через пискливий крик малого героя тріскають шибки, з’являється ґданська Золота Брама.
Замок Ксьонж: «Долина Богів» і «Диявол»
Picture display
pełna szerokość [1160 px]
Замок Ксьонж у Валбжиху, фот. Cezary Wojtkowski/Forum. Кадр з фільму «Темно, майже ніч», реж. Борис Ланкош, 2019, фот. Adam Golec/Aurum Film/Kino Świat
Замок Ксьонж, збудований у 1288-1292 роках, — це не лише один із найстаріших збережених польських замків, але також третій найбільший об’єкт такого типу в Польщі. Під час Другої світової війни будівля виконувала функцію одного зі штабів Адольфа Гітлера, а під його мурами викопані глибокі тунелі, які до сьогодні залишаються однією з найпривабливіших цікавинок цього місця.
Бурхлива історія замку Ксьонж, а насамперед його маєстатична будівля, зробили з нього одне з найпривабливіших кіномісць у Польщі. В «Темно, майже ніч» Борис Ланкош використовував його похмуру легенду, створюючи фільм жаху, а також тривалий час Замок Ксьонж слугував місцем зйомок пригодницьких розповідей для молоді. Саме тут відбувалися зйомки серіалу «Знак орла», «Академії Пана Ляпки». Однак ця таємнича будівля притягувала також кіномайстрів: в її мурах знімали фрагменти «Диявола» Анджея Жулавського чи «Долини Богів» Леха Маєвського.
Тут також знімали болівудську комедію «Саптагірі експрес», режисера Аруна Павара.
Палац Ґотца в Бжеську: «Великі надії»
Picture display
pełna szerokość [1160 px]
Палац Ґотца в Бжеську, фот. Piotr Tracz/Reporter/East News. Кадр з фільму «Фітоор», режисер Абхішек Капур, 2016, фот. Film Polska Production/UTV-Motion Pictures
Творці болівудського кіно охоче відвідують і Палац Ґотца, колишню садибу власників Бровару Окоцім, що міститься у Бжеську, невеликому містечку неподалік Кракова. Ця ефектна резиденція, яка впродовж років ставала руїною, а сьогодні перемінилася на ексклюзивний готель та ресторан, також є чудовим місцем для зйомок кінофільмів.
У цьому переконували творці «Фітоор», болівудського варіанту «Великих надій» Діккенса, котрі 2014 і 2015 року використали палац як сценерію розповіді про любовний мезальянс та класову боротьбу. Проте не лише індуські кінотворці полюбили цей об’єкт — Бжеський палац двічі з’являвся у фільмах Войцєха Смажовського. Спочатку його можна було побачити в фільмі «Під міцним янголом», а пізніше давній палац перевтілився в єпископський палац у відомому «Клирі» («Kler»), найпопулярнішому польському фільмі останніх років.
Палац Ізраеля Познанського в Лодзі: від «Землі обітованої» до «Внутрішньої Імперії» («Inland Empire»)
Picture display
pełna szerokość [1160 px]
Палац Ізраеля Познанського в Лодзі, фот. Mariusz Świtulski/Alamy/PAP. Кадр із фільму «Земля обітована» режисера Анджея Вайди, 1974, фот. Renata Pajchel/Zespół Filmowy X/East News
Наш список був би неповний без цього міста. Лодзь, колиска польського кіно, водночас є найбільшою збіркою кінооб’єктів у Польщі. В цьому колись робітничому й багатокультурному місті міститься кіношкола, де вчилися Полянський, Кесльовський і Вайда, але також величезна кількість будинків та пленерів, які опинилися на екрані. Прикладом може бути хоча б «Іда» Павла Павліковського.
І хоча усе місто Лодзь є великим пам’ятником польського кіно, на особливу увагу заслуговує кілька мальовничих об’єктів. А зокрема — палац Ізраеля Познанського. Його ще називають «лодзьким Лувром». Це ефектний фабрикантський палац XIX століття — одна з найпопулярніших кінолокацій в Лодзі. Це тут Анджей Вайда знімав «Землю обітовану», Філіп Байон тут здійснював зйомки до «Арії для атлета», а Давід Лінч творив свою «Внутрішню імперію». В ефектних покоях палацу також відбувалися події «Персони нон ґрата» режисера Селіна Ґлюка, історичної повісті про японського дипломата, який рятує євреїв під час другої світової війни.
Переклад з польської: Ольга Мандрика
[{"nid":"5415","uuid":"2bac71b5-1a2d-4daf-8655-b487c5b92def","type":"article","langcode":"uk","field_event_date":"","title":"\u0425\u0442\u043e \u0434\u043e \u0436\u0443\u0440\u0456? \u0428\u043e\u043f\u0435\u043d\u0456\u0432\u0441\u044c\u043a\u0438\u0439 \u043a\u043e\u043d\u043a\u0443\u0440\u0441 \u0443 \u043c\u0456\u0436\u0432\u043e\u0454\u043d\u043d\u0456 \u0440\u043e\u043a\u0438","field_introduction":"\u041f\u0440\u0438 \u043e\u0440\u0433\u0430\u043d\u0456\u0437\u0430\u0446\u0456\u0457 \u0431\u0443\u0434\u044c-\u044f\u043a\u043e\u0433\u043e \u043c\u0443\u0437\u0438\u0447\u043d\u043e\u0433\u043e \u043a\u043e\u043d\u043a\u0443\u0440\u0441\u0443 \u043e\u0440\u0433\u0430\u043d\u0456\u0437\u0430\u0442\u043e\u0440\u0438 \u043f\u043e\u0432\u0438\u043d\u043d\u0456 \u0432\u0438\u0440\u0456\u0448\u0438\u0442\u0438, \u0447\u0438 \u0434\u043e \u0439\u043e\u0433\u043e \u0436\u0443\u0440\u0456 \u043f\u043e\u0432\u0438\u043d\u043d\u0456 \u0432\u0445\u043e\u0434\u0438\u0442\u0438 \u0432\u0456\u0434\u043e\u043c\u0456 \u0430\u0440\u0442\u0438\u0441\u0442\u0438, \u043f\u0435\u0434\u0430\u0433\u043e\u0433\u0438, \u0441\u043f\u0435\u0446\u0456\u0430\u043b\u0456\u0441\u0442\u0438 \u0432 \u043f\u0435\u0432\u043d\u0456\u0439 \u0433\u0430\u043b\u0443\u0437\u0456 \u0432\u0438\u043a\u043e\u043d\u0430\u0432\u0441\u0442\u0432\u0430, \u0442\u0435\u043e\u0440\u0435\u0442\u0438\u043a\u0438 \u043c\u0443\u0437\u0438\u043a\u0438, \u043c\u0443\u0437\u0438\u0447\u043d\u0456 \u043a\u0440\u0438\u0442\u0438\u043a\u0438, \u0456\u0441\u0442\u043e\u0440\u0438\u043a\u0438 \u043a\u0443\u043b\u044c\u0442\u0443\u0440\u0438, \u043c\u0443\u0437\u0438\u0447\u043d\u0456 \u0432\u0438\u0434\u0430\u0432\u0446\u0456, \u043c\u0435\u043d\u0435\u0434\u0436\u0435\u0440\u0438 \u0442\u0430 \u0456\u043c\u043f\u0440\u0435\u0441\u0430\u0440\u0456\u043e? \u0428\u043e\u043f\u0435\u043d\u0456\u0432\u0441\u044c\u043a\u0438\u0439 \u043a\u043e\u043d\u043a\u0443\u0440\u0441 \u2013 \u0443\u043d\u0456\u043a\u0430\u043b\u044c\u043d\u0438\u0439, \u0439\u043e\u0433\u043e \u043e\u0441\u043e\u0431\u043b\u0438\u0432\u0456\u0441\u0442\u044c \u0443 \u0442\u043e\u043c\u0443, \u0449\u043e \u0432\u0456\u043d \u043f\u0440\u0438\u0441\u0432\u044f\u0447\u0435\u043d\u0438\u0439 \u043c\u0443\u0437\u0438\u0446\u0456 \u043e\u0434\u043d\u043e\u0433\u043e \u043a\u043e\u043c\u043f\u043e\u0437\u0438\u0442\u043e\u0440\u0430. \u0426\u0435 \u0432 \u043f\u0435\u0432\u043d\u043e\u043c\u0443 \u0441\u0435\u043d\u0441\u0456 \u0432\u0438\u0437\u043d\u0430\u0447\u0430\u0454 \u0441\u043a\u043b\u0430\u0434 \u0436\u0443\u0440\u0456.\r\n","field_summary":"\u0428\u043e\u043f\u0435\u043d\u0456\u0432\u0441\u044c\u043a\u0438\u0439 \u043a\u043e\u043d\u043a\u0443\u0440\u0441 \u2013 \u0443\u043d\u0456\u043a\u0430\u043b\u044c\u043d\u0438\u0439, \u0439\u043e\u0433\u043e \u043e\u0441\u043e\u0431\u043b\u0438\u0432\u0456\u0441\u0442\u044c \u0443 \u0442\u043e\u043c\u0443, \u0449\u043e \u0432\u0456\u043d \u043f\u0440\u0438\u0441\u0432\u044f\u0447\u0435\u043d\u0438\u0439 \u043c\u0443\u0437\u0438\u0446\u0456 \u043e\u0434\u043d\u043e\u0433\u043e \u043a\u043e\u043c\u043f\u043e\u0437\u0438\u0442\u043e\u0440\u0430. \u0426\u0435 \u0432 \u043f\u0435\u0432\u043d\u043e\u043c\u0443 \u0441\u0435\u043d\u0441\u0456 \u0432\u0438\u0437\u043d\u0430\u0447\u0430\u0454 \u0441\u043a\u043b\u0430\u0434 \u0436\u0443\u0440\u0456.","topics_data":"a:1:{i:0;a:3:{s:3:\u0022tid\u0022;s:5:\u002259608\u0022;s:4:\u0022name\u0022;s:13:\u0022#\u043c\u0443\u0437\u0438\u043a\u0430\u0022;s:4:\u0022path\u0022;a:2:{s:5:\u0022alias\u0022;s:14:\u0022\/topics\/muzika\u0022;s:8:\u0022langcode\u0022;s:2:\u0022uk\u0022;}}}","field_cover_display":"default","image_title":"","image_alt":"","image_360_auto":"\/sites\/default\/files\/styles\/360_auto\/public\/images\/imported\/z_img\/pl_fo_chopin_lata_przedwojenne__w330_4266075.jpg?itok=Y426YMKN","image_260_auto":"\/sites\/default\/files\/styles\/260_auto_cover\/public\/images\/imported\/z_img\/pl_fo_chopin_lata_przedwojenne__w330_4266075.jpg?itok=rE5dWx1O","image_560_auto":"\/sites\/default\/files\/styles\/560_auto\/public\/images\/imported\/z_img\/pl_fo_chopin_lata_przedwojenne__w330_4266075.jpg?itok=9yq7BcBm","image_860_auto":"\/sites\/default\/files\/styles\/860_auto\/public\/images\/imported\/z_img\/pl_fo_chopin_lata_przedwojenne__w330_4266075.jpg?itok=_Bvc6jzn","image_1160_auto":"\/sites\/default\/files\/styles\/1160_auto\/public\/images\/imported\/z_img\/pl_fo_chopin_lata_przedwojenne__w330_4266075.jpg?itok=_x7yCcjs","field_video_media":"","field_media_video_file":"","field_media_video_embed":"","field_gallery_pictures":"","field_duration":"","cover_height":"249","cover_width":"330","cover_ratio_percent":"75.4545","path":"ua\/node\/5415","path_node":"\/ua\/node\/5415"}]