Такі нотки чутно геть у всіх публікаціях, які з'явилися після Ґдинського Кінофестивалю. Так, розумію (і ціную) стурбованість більшості авторів можливим впливом фільму на авдиторію, розумію магічний вплив кіно, враховую «історичний момент», в якому відбувається прем'єра. Однак хочу наголосити на тих аспектах, яких мені у тих публікаціях явно бракує.
Не зупинятимусь натомість на непоодиноких прикладах нехтування польського партнера з боку не надто далекоглядних українських політиків і експертів — хоча моя редакторська пам'ять легко пригадає кілька українських виступів на Форумі Польща-Україна, з яких випливало, ніби Україні нема чого цікавитися думкою польських еліт, бо ж вони і так зроблять все так, як скаже Берлін чи Вашинґтон. Чудове трактування нашого найближчого партнера в ЄС, нема що сказати... Пригадую також реакцію польських учасників — що так розмовляти з сусідом негоже. Але не про це тут мова. Мова радше про наслідки, які з такого бачення випливають, а саме про перекладення власної відповідальності на... польського кінорежисера...
Кілька слів про відповідальність
Зупинюся на публікаціях осіб, чий внесок у розвиток польсько-українського порозуміння викликає у мене повагу. І знаючи, як багато ці люди зробили і роблять, розумію їхню тривогу за наші взаємини, бо це справді дуже важливо.
Тут найбільше мені сподобалася думка історика Ґжеґожа Мотики, який вважає, що загрозою для польсько-українських стосунків є не Смажовський, а замовчування проблеми з боку українців. Натомість фільм може порушити цю мовчанку:
Для тих, котрі хочуть, щоб поляки й українці вічно сварилися — найліпше, коли питання Волині залишиться невирішене. Тимчасом звичайний розголос проблеми, здійснений популярним фільмом, змушує політиків докласти зусилля, щоб розв'язати нинішній конфлікт пам'яті. Тому не погоджуюся з тими, котрі твердять, що ліпше, аби «Волині» не було.
У цьому інтерв'ю професор Мотика, говорячи про ймовірне українське сприйняття фільму за загального бажання «замовчати» тему вбивств на Волині, висловився так:
Для української сторони фільм, який би правдиво відображав історію, мусив би бути чимось на взір «Джанґо» Квентіна Тарантіно, з упівцями в ролі невільників-месників.
Що ж, звучить прикро — але це правда: для багатьох українців є прийнятним лише таке зображення тих подій.
Натомість Павел Смоленський у статті «Волинська рулетка. Полеміка довкола фільму “Волинь”», цитуючи цю фразу з інтерв'ю професора Мотики (яка лише називає проблему замовчування Волині в Україні по імені), супроводжує її коментарем:
Якщо маємо так розмовляти — пани versus невільники — не договоримося ніколи.
Це ніби професор Ґжеґож Мотика виступає з позиції «пана»?..
Дуже ціную працю Павла Смоленського в полі польсько-українського діалогу. Розумію, про що загалом йому йдеться в його публікації. Але навіть найближчі і найкращі друзі не зроблять за українців ЇХНЬОЇ частини роботи з історією і пам'яттю. Бо саме брак такої роботи (відкладання до «ліпших» часів, а також послідовна «ленінізація» Бандери у стилі пам'ятників і несприйнятті будь-якої критики на адресу «вождя») справили, що звичайний фільм сприймається в Україні як стихійне лихо.
Серед допрем'єрних публікацій хочу звернути увагу на відгук молодого польського кінокритика Бартоша Стащишина, який написав про «Волинь» саме як про фільм — хоч би тому, що, наскільки орієнтуюся, український переклад тексту Стащишина став для багатьох українських читачів початком зворотнього відліку перед прем'єрою 7 жовтня.
Відгук Стащишина взагалі не входить на грузький ґрунт спекуляцій на тему «можливої шкоди для польсько-українських стосунків». Стащишина цікавить в цьому фільмі ремесло: вміння режисера «тримати віжки оповіді» і те, що «націоналізм і ненависть [...] зачіпають кожну зі сторін і завжди провадять до людської кривди». А також що це «розповідь про спіраль зла, яку легко накрутити, та неможливо зупинити». І що «Волинська трагедія не взялася на рівному місці — вона стала трагічним наслідком ненависті між двома народами».
Стащишин також відзначає, що режисер, відомий експресивними сценами у попередніх фільмах (у яких, додам, він нещадно розправлявся з польськими комплексами), тут немовби «спихає такі сцени в тінь»: вони не є метою фільму.
Отож з короткого відгуку Бартоша Стащишина отримуємо інформацію про фільм, який напевно не залишить глядача байдужим і який обов'язково треба подивитися, щоб скласти собі власну думку.